Олег Васильович Білий
(28.02.1948 – 5.07.2023)
5 липня 2023 року відійшов у вічність Олег Васильович Білий – талановитий учений, патріот, мудра і порядна людина, добрий друг. Цього року мало виповнитися 30 років, як Олег Васильович працює в Інституті філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, весь цей час у відділі філософії культури, етики та естетики, очолюючи сектор естетики та політик мистецтва. Його завжди відрізняв невтомний інтелектуальний пошук, неординарність погляду на будь-яке філософське питання, висока компетентність судження. Спектр його дослідницьких інтересів був надзвичайно широкий – від політичних проблем до сучасних мистецьких стратегій, від комунікативних практик до різноманітних культурних процесів, від французької філософії до постатей української традиції. Олег Васильович був справжнім багатогранним гуманітарієм – не лише за змістом наукової роботи, а й за особистим етосом, чуйністю до колег, умінням до плідного, евристично потужного спілкування. Його смерть – величезна втрата не лише для відділу, Інституту, а й для всієї української філософської спільноти.
Олег Білий народився 28 лютого 1948 року. Отримав освіту журналіста і тривалий час працював у сфері мас-медіа. Закінчив аспірантуру академічного Інституту літератури і у 1978 році захистив кандидатську дисертацію з теорії літератури, а у 1988 – докторську дисертацію з двох спеціальностей: теорії літератури та естетики, етики та теорії культури. Хоч за першою спеціальністю отримав диплом доктора філологічних наук, його праці від початку відрізнялися залученням філософських ідей і сюжетів. Пропрацювавши близько 20 років в Інституті літератури НАН України, з 1993 року Олег Васильович очолив сектор естетики у відділі філософії культури, етики і естетики Інституту філософії НАН України. Він став справжнім лідером цього наукового напряму, автором низки оригінальних теоретичних рішень і підходів. Він започаткував теоретичну програму аналізу сучасних мистецьких практик і процесів не у вузько естетичних рамках, а в їхньому політичному, соціальному, загальнокультурному потенціалі, значно розширивши саме поняття естетичного. І, зазначмо, думці самого Олега Васильовича завжди була властива естетична витонченість, справжність прагнення до істини.
Його діяльність – не тільки дослідницька робота в стінах академічної наукової установи. Олег Білий мав енергійну, глибоко небайдужу, ініціативну натуру. Він постійно прагнув опанувати нові інтелектуальні горизонти, започаткувати плідні інновації у філософському житті. Серед них були й оригінальні видавничі проєкти (ще на початку 90-х заснував видавництво, яке видавало гуманітарні переклади; понад десятиліття був членом редколегії та одним з натхненників серії «Сучасна гуманітарна бібліотека» – одного з головних видань філософських перекладів у країні); й нові напрями та формати гуманітарної думки (серед них особливе значення має журнал «Політична думка», який у 90-х роках став справжньою школою вироблення політичної науки в Україні та зразком сучасної наукової періодики, що відповідає світовим стандартам; Олег Білий був одним з його головних творців та провідних авторів, багатолітнім членом редколегії); й численні наукові форуми, ним ініційовані, що обговорювали найактуальніші проблеми не тільки сучасної філософії, а й політичної, соціокультурної реальності. За його участі реалізовано численні наукові проєкти, які надавали нової якості життю української філософської спільноти: як-от модернізація провідного філософського журналу країни «Філософська думка» від 2008 р.; загальнонаціональні Премії з філософії 2011-2021 років, які стали першим в українській традиції інститутом відзначення теоретичних досягнень в царині філософії; проєкти міжнародного співробітництва українських філософів та їхніх іноземних колег (серед яких акцентуймо активну участь протягом понад 10 років Олега Васильовича у програмі франко-українського наукового співробітництва «Євроінтеграція: цінності, ідентичності, філософія» та створенні Франко-української лабораторії філософсько-політичних досліджень у 2019 р.). На ниві франко-українського наукового співробітництва і плідних контактів французьких та українських філософів Олег Білий зробив особливо багато. Він був одним із найповажніших франкофонів України, глибоким знавцем Франції та її культури, зокрема й прекрасним перекладачем французької філософської літератури (серед перекладених ним авторів – Бодрійяр, Левінас, Касторіадіс та інші). До кола здійснених проєктів (вельми не всі тут перераховано) варто додати й низку важливих задумів, які, на жаль, він не утілив у життя, але яким також віддав чимало сил.
Олег Білий є автором трьох індивідуальних і співавтором близько десятка колективних монографій, понад 100 наукових публікацій. З 2007 р. – професор, підготував доктора і трьох кандидатів наук. Однак його вплив на уми, на формування філософських кадрів аж ніяк не обмежено цими скромними цифрами. Без перебільшення, десятки дослідників завдячують йому цінними ідеями, важливою інтелектуальною і людською підтримкою, сприянням їхніх наукових зусиль. Утім, Олег Білий був не лише талановитим, яскравим, надзвичайно ерудованим інтелектуалом. Він був справжнім патріотом, який брав близько до серця все, що відбувається в країни. Свідченнями цього є і його особиста присутність на обох Майданах, і гарячі полеміки щодо суспільних гострих подій та процесів, що позначили шлях української незалежності, і чимало ґрунтовних, чесних статей у публіцистиці (зокрема, газеті «Дзеркало тижня»), присвячених нагальним проблемам українського життя.
Не можна не згадати й ще одну іпостась Олега Васильовича, про яку мало хто знав – він був обдарованим художником, протягом всього життя, особливо в останні п’ятнадцять років, творив оригінальні живописні полотна. Він мав здібність щиро любити – звитягу думки, свою родину, батьківщину, друзів, живопис, інтелектуальне спілкування, життя. Олег Білий був мудрою і доброчесною людиною, спілкування з якою кожному додавало дещицю розумності і натхнення, віри у власні сили, відчуття справжності та непідробності інтелектуальної справи.
Всім, хто його знав, гірко і боляче від цієї несподіваної втрати.
(28.02.1948 – 5.07.2023)
5 липня 2023 року відійшов у вічність Олег Васильович Білий – талановитий учений, патріот, мудра і порядна людина, добрий друг. Цього року мало виповнитися 30 років, як Олег Васильович працює в Інституті філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, весь цей час у відділі філософії культури, етики та естетики, очолюючи сектор естетики та політик мистецтва. Його завжди відрізняв невтомний інтелектуальний пошук, неординарність погляду на будь-яке філософське питання, висока компетентність судження. Спектр його дослідницьких інтересів був надзвичайно широкий – від політичних проблем до сучасних мистецьких стратегій, від комунікативних практик до різноманітних культурних процесів, від французької філософії до постатей української традиції. Олег Васильович був справжнім багатогранним гуманітарієм – не лише за змістом наукової роботи, а й за особистим етосом, чуйністю до колег, умінням до плідного, евристично потужного спілкування. Його смерть – величезна втрата не лише для відділу, Інституту, а й для всієї української філософської спільноти.
Олег Білий народився 28 лютого 1948 року. Отримав освіту журналіста і тривалий час працював у сфері мас-медіа. Закінчив аспірантуру академічного Інституту літератури і у 1978 році захистив кандидатську дисертацію з теорії літератури, а у 1988 – докторську дисертацію з двох спеціальностей: теорії літератури та естетики, етики та теорії культури. Хоч за першою спеціальністю отримав диплом доктора філологічних наук, його праці від початку відрізнялися залученням філософських ідей і сюжетів. Пропрацювавши близько 20 років в Інституті літератури НАН України, з 1993 року Олег Васильович очолив сектор естетики у відділі філософії культури, етики і естетики Інституту філософії НАН України. Він став справжнім лідером цього наукового напряму, автором низки оригінальних теоретичних рішень і підходів. Він започаткував теоретичну програму аналізу сучасних мистецьких практик і процесів не у вузько естетичних рамках, а в їхньому політичному, соціальному, загальнокультурному потенціалі, значно розширивши саме поняття естетичного. І, зазначмо, думці самого Олега Васильовича завжди була властива естетична витонченість, справжність прагнення до істини.
Його діяльність – не тільки дослідницька робота в стінах академічної наукової установи. Олег Білий мав енергійну, глибоко небайдужу, ініціативну натуру. Він постійно прагнув опанувати нові інтелектуальні горизонти, започаткувати плідні інновації у філософському житті. Серед них були й оригінальні видавничі проєкти (ще на початку 90-х заснував видавництво, яке видавало гуманітарні переклади; понад десятиліття був членом редколегії та одним з натхненників серії «Сучасна гуманітарна бібліотека» – одного з головних видань філософських перекладів у країні); й нові напрями та формати гуманітарної думки (серед них особливе значення має журнал «Політична думка», який у 90-х роках став справжньою школою вироблення політичної науки в Україні та зразком сучасної наукової періодики, що відповідає світовим стандартам; Олег Білий був одним з його головних творців та провідних авторів, багатолітнім членом редколегії); й численні наукові форуми, ним ініційовані, що обговорювали найактуальніші проблеми не тільки сучасної філософії, а й політичної, соціокультурної реальності. За його участі реалізовано численні наукові проєкти, які надавали нової якості життю української філософської спільноти: як-от модернізація провідного філософського журналу країни «Філософська думка» від 2008 р.; загальнонаціональні Премії з філософії 2011-2021 років, які стали першим в українській традиції інститутом відзначення теоретичних досягнень в царині філософії; проєкти міжнародного співробітництва українських філософів та їхніх іноземних колег (серед яких акцентуймо активну участь протягом понад 10 років Олега Васильовича у програмі франко-українського наукового співробітництва «Євроінтеграція: цінності, ідентичності, філософія» та створенні Франко-української лабораторії філософсько-політичних досліджень у 2019 р.). На ниві франко-українського наукового співробітництва і плідних контактів французьких та українських філософів Олег Білий зробив особливо багато. Він був одним із найповажніших франкофонів України, глибоким знавцем Франції та її культури, зокрема й прекрасним перекладачем французької філософської літератури (серед перекладених ним авторів – Бодрійяр, Левінас, Касторіадіс та інші). До кола здійснених проєктів (вельми не всі тут перераховано) варто додати й низку важливих задумів, які, на жаль, він не утілив у життя, але яким також віддав чимало сил.
Олег Білий є автором трьох індивідуальних і співавтором близько десятка колективних монографій, понад 100 наукових публікацій. З 2007 р. – професор, підготував доктора і трьох кандидатів наук. Однак його вплив на уми, на формування філософських кадрів аж ніяк не обмежено цими скромними цифрами. Без перебільшення, десятки дослідників завдячують йому цінними ідеями, важливою інтелектуальною і людською підтримкою, сприянням їхніх наукових зусиль. Утім, Олег Білий був не лише талановитим, яскравим, надзвичайно ерудованим інтелектуалом. Він був справжнім патріотом, який брав близько до серця все, що відбувається в країни. Свідченнями цього є і його особиста присутність на обох Майданах, і гарячі полеміки щодо суспільних гострих подій та процесів, що позначили шлях української незалежності, і чимало ґрунтовних, чесних статей у публіцистиці (зокрема, газеті «Дзеркало тижня»), присвячених нагальним проблемам українського життя.
Не можна не згадати й ще одну іпостась Олега Васильовича, про яку мало хто знав – він був обдарованим художником, протягом всього життя, особливо в останні п’ятнадцять років, творив оригінальні живописні полотна. Він мав здібність щиро любити – звитягу думки, свою родину, батьківщину, друзів, живопис, інтелектуальне спілкування, життя. Олег Білий був мудрою і доброчесною людиною, спілкування з якою кожному додавало дещицю розумності і натхнення, віри у власні сили, відчуття справжності та непідробності інтелектуальної справи.
Всім, хто його знав, гірко і боляче від цієї несподіваної втрати.