21 травня 2026 року відбулося чергове онлайн-засідання Міжнародного семінару PostScriptum. Семінар організований кафедрою філософії Одеського національного університету і кафедрою філософії Криворізького державного педагогічного університету за підтримки Відділу історії зарубіжної філософії Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди. Модерування семінару здійснювала професор Інна Голубович.
Засідання семінару розпочав професор Крістоф Лумер (Італія), який представив нове видання: «Теорія аргументації. Епістемологічний підхід» (Антологія). / За редакцією Крістофа Лумера та Сергія Секунданта. Передмова Сергія Секунданта. Переклад з англійської Сергія Секунданта. – Одесса: Видавець С. Л. Назарчук, 2025. – Том 1. Критичне мислення та епістемологічний підхід до аргументації. – 344 с.
Після чого із доповіддю «Що таке хороший аргумент: епістемологічна теорія» виступив Річард Фельдман, почесний професор університету Рочестера (США). У наступному стислому викладі пропонуються головні тези його виступу.
Оскільки з точки зору епістемологічного погляду логічні зв’язки можуть виходити за межі нашого розуміння, навіть правильні аргументи не завжди здаються нам переконливими. Ба більше, людей можна переконати за допомогою непереконливих аргументів, у той час як переконливі/вагомі аргументи можуть виявитися такими, які не будуть враховані. З точки зору релятивістської позиції один і той самий аргумент може бути як переконливим аргументом для однієї людини, так і непереконливим для іншої. Ця різниця пояснюється наявними передумовами, їхнім статусом. Чи не найкращим твердженням епістемологічної позиції є те, коли вважається, що для певної особи S переконливим/вагомим аргументом A є тоді і тільки тоді, коли ця особа виправдано вірить у сукупність передумов (the conjunction of the premises) аргументу A й усвідомлює раціональний/логічний зв’язок між цими передумовами та висновком А. Але переконливі аргументи можуть бути в обох сторін. Таким чином, сама наявність переконливого аргументу для прийняття певного висновку ще не означає, що доцільно покладатися саме на цей висновок. Тут слід брати до уваги те, наскільки переконливими є аргументи опонентів. Але і ця обставина не є остаточною. Бо, скажімо, опонент її заперечує і включає вимогу щодо відсутності більш переконливого протилежного аргументу до переліку умов, що визначають вагомість переконливого аргументу. Водночас під час дискусії переконливі аргументи можуть існувати в обох сторін і навіть виникати підстави вести мову про існування вагомих практичних аргументів на користь певної думки, а також вважати невиголошені припущення частиною аргументації.
В обговоренні доповіді взяли участь як вітчизняні дослідники (Володимир Навроцький, Сергій Секундант, Дмитро Ляшенко), так і зарубіжні колеги (Анджей Бронк, Крістоф Лумер).
Детальніше дискусію та доповідь можна подивитися на каналі семінару:
https://www.youtube.com/@PostScriptum2022
Засідання семінару розпочав професор Крістоф Лумер (Італія), який представив нове видання: «Теорія аргументації. Епістемологічний підхід» (Антологія). / За редакцією Крістофа Лумера та Сергія Секунданта. Передмова Сергія Секунданта. Переклад з англійської Сергія Секунданта. – Одесса: Видавець С. Л. Назарчук, 2025. – Том 1. Критичне мислення та епістемологічний підхід до аргументації. – 344 с.
Після чого із доповіддю «Що таке хороший аргумент: епістемологічна теорія» виступив Річард Фельдман, почесний професор університету Рочестера (США). У наступному стислому викладі пропонуються головні тези його виступу.
Оскільки з точки зору епістемологічного погляду логічні зв’язки можуть виходити за межі нашого розуміння, навіть правильні аргументи не завжди здаються нам переконливими. Ба більше, людей можна переконати за допомогою непереконливих аргументів, у той час як переконливі/вагомі аргументи можуть виявитися такими, які не будуть враховані. З точки зору релятивістської позиції один і той самий аргумент може бути як переконливим аргументом для однієї людини, так і непереконливим для іншої. Ця різниця пояснюється наявними передумовами, їхнім статусом. Чи не найкращим твердженням епістемологічної позиції є те, коли вважається, що для певної особи S переконливим/вагомим аргументом A є тоді і тільки тоді, коли ця особа виправдано вірить у сукупність передумов (the conjunction of the premises) аргументу A й усвідомлює раціональний/логічний зв’язок між цими передумовами та висновком А. Але переконливі аргументи можуть бути в обох сторін. Таким чином, сама наявність переконливого аргументу для прийняття певного висновку ще не означає, що доцільно покладатися саме на цей висновок. Тут слід брати до уваги те, наскільки переконливими є аргументи опонентів. Але і ця обставина не є остаточною. Бо, скажімо, опонент її заперечує і включає вимогу щодо відсутності більш переконливого протилежного аргументу до переліку умов, що визначають вагомість переконливого аргументу. Водночас під час дискусії переконливі аргументи можуть існувати в обох сторін і навіть виникати підстави вести мову про існування вагомих практичних аргументів на користь певної думки, а також вважати невиголошені припущення частиною аргументації.
В обговоренні доповіді взяли участь як вітчизняні дослідники (Володимир Навроцький, Сергій Секундант, Дмитро Ляшенко), так і зарубіжні колеги (Анджей Бронк, Крістоф Лумер).
Детальніше дискусію та доповідь можна подивитися на каналі семінару:
https://www.youtube.com/@PostScriptum2022