Ця міжнародна конференція відбувається вже протягом шістнадцяти років. Уже двічі – під час війни. Слід зазначити, що інтерес до неї не згасає, кількість учасників і дискутантів росте, і це – показник того, наскільки важливою є тематика Середньовіччя та Раннього модерну в нашому трагічному сьогоденні, до якої міри напруженй є цей ідейний фронт, який ми не в праві програти.
Саме така лейтема звучала й у вітальних словах директора Інституту філософії імені Г.С. Сковороди Анатолія Єрмоленка та директора Інституту української археографії та джерелознавства Геогрія Папакіна, а також у виступах учасників.
Організаторами заходу традиційно стали Інститут філософї імені Г.С. Сковороди, Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України, Київський національний університету імені Тараса Шевченка, науково-популярний часопис «Наука і суспільство» та журнал «Ucrainica Mediaevalia».
Робота конференції зосередилась навколо трьох дискусійних панелей, присвячених методологічним питанням дослідження інтелектуальної історії середньовічної України та Європи, Русі та її контекстам, а також осмисленню спадщини європейського Середньовіччя та Нового часу. У рамках заходу відбулася презентація 4 тому часопису «Ucrainica Mediaevalia» (Дмитро Гордієнко).
У першій методологічній секції переважно обговорювались головні підходи до визначення поняття «феодалізм», зокрема так званий «юридичний», марксистський, «соціологічний» та “деконструктивістський” підходи (Вадим Чепіженко), а також способи дослідження питань національної єдності в українській ранньомодерній думці (Юрій Переленко). Вивчалися можливості та відповідність сучасному стану розвитку медієвістики праць українських учених та громадських діячів, як от Дмитра Донцова (виступ В’ячеслава Артюха) чи Леоніда Войтовича (виступ Тараса Чугуя), а також західних мислителів ХІХ ст. (Леопольда Ранке, доповідь Георгія Папакіна). Львівська дослідниця Мар’яна Долинська традиційно присвятила свою доповідь онтології міського простору як методології дослідження історичної урбаноніміки та історичної топографії.
Друга секція, присвячена Русі, розпочалась із виступу заступника генерального директора Національного заповідника «Софія Київська», ветерана російсько-української війни Вячеслава Корнієнка, який торкнувся малодосліджених особливостей організації головних вівтарів Софійського собору та Кирилівської церкви. «Символічному універсуму Русі», тобто Софії Київській був також присвячений виступ Любові Стромилюк (доповідь підготовлена у співавторстві з Ігорем Нетудихаткіним). Інші доповіді стосувалися переважно корпусу писемних пам’яток, зокрема Світлана Шуміло репрезентувала тему народного лиха у творах про татаро-монгольську навалу, Людмила Петрушко тему страху у Києво-Печерському патерику, Олена Гудзенко зробила досить вдалий огляд релігійно-антропологічних поглядів представників українського православного традиціоналізму кінця XVI – початку XVII ст. Найбільш інноваційними стали виступи Юрія Завгороднього та Олега Власова, де автори спробували розібратися із першою назвою острову Хортиця, а також Тетяни Нецветової, щодо типології та інтерпретації графіті хрестів окремих пам’яток храмової архітектури Франції.
Третя дискусійна панель стала найбільш насиченою різноплановими дискусіями. Особливо це відбилось у доповіді Шандора Фйольдварі, який висвітлив аспекти та угорські паралелі, пов’язані з осмисленням захисної ролі Богоматері у мозаїці на південній стіні Собора Ая Софія та Віталія Нагірного, котрий виступив з оригінальною доповіддю на тему «Хто із представників київських еліт кінця ХІІ ст. ще не був автором “Слова о полку Ігоревім?”». Так само, як і в попередній секції низка доповідей стосувалась найрізноманітніших писемних джерел, як от апокрифічних ходінь до земного раю (Олена Перешенко), «Подорожі до Обіцяної Землі» Ганса Тухера Старшого (Анна Руднічук). Були виступи, присвячені історіографії постаті короля Вацлава ІІ (Ігор Ліхтей), військової мобілізації з маєтків Жидичинського монастиря на Волині у ХVI ст. (Володимир Поліщук), пропагування социніанства у Києві в середині XVII ст. (Володимир Ганяк), імітування елементів германського і слов’янського язичництва у християнській місіонерській діяльності (Геннадій Виноградов). Марина Кеда презентувала цікаву доповідь «У пошуках кордонів Європи: українська інтелектуальна міграція до Італії доби Відродження», барокова доба України постала у доповідях Ольги Петренко-Цеунової «Категорія наративної ідентичності в дослідженні літературного образу Києва доби Бароко» та Олександра Сарапіна «Семантика лабіринту у творах мислителів епохи східно-європейського Бароко: спільне та відмінне». Ще один блок стосувався постатей медієвістів та історії центрів дослідження Середньовіччя і Раннього модерну, зокрема Павло Майборода дослідив рецензії робіт М.М. Розенталя 1920-х рр., Андрій Налівайко висвітлив історію середньовічної Церкви в дослідженнях Л. Беркута, Альберт Венгер розповів як відбувалось вивчення космографій та хронік у Дніпропетровському університеті у 1940–1980 рр. Філософські аспекти інтелектуальної історії були висвітлені у доповідях Оксани Шеремети: «Особливості дослідження неотомізму в Україні: історіографічний та контекстуальний аспект» та Володимира Білодіда: «Г. Сковорода: етика потаємної людини серця». Зрештою, закінчилась панель виступом одного з найактивніших організаторів і модераторів конференції Дмитра Гордієнка, який звернувся до малодослідженого тексту «Хоженія Агрефенія в Палестину».
Можна впевнено констатувати факт, що наш «Colloquium Mediaevale», ідею проведення якого ще за свого життя подав Вілен Сергійович Горський, став справжнім форумом середньовічних та ранньомодерних студій і майданчиком для спілкування провідних учених у цих галузях, які в складний час в умовах війни, посуті, творять новий образ інтелектуальної історії, позбавлений російських схем і шиболетів, заснований на принципах і засадах світової медієвістики.