Сьогодні мало б виповнитися 93 роки з дня народження дорогої для колективу нашого Інституту людини, багаторічного директора Інституту – Мирослава Поповича. У цей день мимоволі задумуєшся, що Мирослав Володимирович сказав чи зробив би сьогодні: у такі буремні часи. Беззаперечним є те, що нині, як ніколи, були б доречними його: кришталева однозначність в одному і багатовимірність в іншому, уміння бачити простоту складного і складності простого, несхибний моральний і філософський компас, який не втрачає провідної зірки в мороку штормів – цього зараз дуже бракує на всіх рівнях влади, суспільства, держави.
Це важливо особливо зараз, коли у нас на одному – зовнішньому рівні панує гранично загострена дихотомія Добра і Зла, де війна стала ідеальним шибболетом, що показує брехню і злидні всіх світових і українських моральних «авторитетів». Однак, на іншому рівні досі панує, мабуть, неуникна – складність, багатовимірність, неоднозначність, подолання проблем, що вимагає неабиякої чуйності і розуміння. Чуйності, що є емпатія – котра спочатку виникає до себе, і лише тоді стає можливою щодо інших. Мимоволі згадуємо 2011 - 2012 роки, Ініціативну групу Першого грудня, мужність стояти проти течії і трендів, вміння поєднувати сміливий курс у вірному напрямку із неймовірною толерантністю до інакшості.
Одним словом, не вистачає Мирослава Володимировича.
Це важливо особливо зараз, коли у нас на одному – зовнішньому рівні панує гранично загострена дихотомія Добра і Зла, де війна стала ідеальним шибболетом, що показує брехню і злидні всіх світових і українських моральних «авторитетів». Однак, на іншому рівні досі панує, мабуть, неуникна – складність, багатовимірність, неоднозначність, подолання проблем, що вимагає неабиякої чуйності і розуміння. Чуйності, що є емпатія – котра спочатку виникає до себе, і лише тоді стає можливою щодо інших. Мимоволі згадуємо 2011 - 2012 роки, Ініціативну групу Першого грудня, мужність стояти проти течії і трендів, вміння поєднувати сміливий курс у вірному напрямку із неймовірною толерантністю до інакшості.
Одним словом, не вистачає Мирослава Володимировича.