Огляд III Філософських читань пам'яті Мирослава Поповича: «Червоне століття» –двадцять років потому»
20 листопада 2025 року в Інституті філософії імені Г.С. Сковороди НАН України відбулися III Філософські читання на тему: «”Червоне століття”: двадцять років потому», присвячені 95-річчю з дня народження видатного українського мислителя Мирослава Поповича та 20-річчю публікації його фундаментальної монографії «Червоне століття». Ця подія зібрала провідних філософів, істориків і культурологів України, які у своїх доповідях вшанували велич постаті Мирослава Поповича та засвідчили актуальність його книги для сьогодення.
20 листопада 2025 року в Інституті філософії імені Г.С. Сковороди НАН України відбулися III Філософські читання на тему: «”Червоне століття”: двадцять років потому», присвячені 95-річчю з дня народження видатного українського мислителя Мирослава Поповича та 20-річчю публікації його фундаментальної монографії «Червоне століття». Ця подія зібрала провідних філософів, істориків і культурологів України, які у своїх доповідях вшанували велич постаті Мирослава Поповича та засвідчили актуальність його книги для сьогодення.
Зустріч розпочалася із вітальних слів, що відзначили важливість Мирослава Володимировича Поповича як мислителя, поєднувавшого у своій творчості філософську глибинну, людяність та відповідальну громадянську позицію. Директор Інституту Анатолій Єрмоленко наголосив на провідній ролі філософії як «етичного дороговказу» в складні часи російської агресії проти України, а академік-секретар НАН України Валерій Смолій зауважив визначальний вплив монографії Мирослава Поповича «Червоне століття» не тільки на осмислення історії ХХ сторіччя, а й на формування нового погляду на філософію історії загалом, що стало важливим чинником творення національної ідентичності українців. Ректор Київського національного університету імені Тараса Шевченка Володимир Бугров відзначив історичну значущість творчості академіка Поповича в розвитку філософської науки в Україні. Декан філософського факультету Анатолій Конверський розкрив вагомий внесок Мирослава Поповича як патріарха логіки в філософії України. Очільники університету відзначили важливість університетсько-академічного партнерства, перетворивши вітання на маніфест солідарності з філософським пошуком істини.
На пленарному засіданні, модерованому Анатолієм Єрмоленком та Сергієм Йосипенком, почесний професор Женевського університету Жорж Ніва у своїй доповіді охарактеризував Мирослава Поповича як «філософа-людину», чия етична позиція спиралася на гуманізм всупереч радянському тоталітаризму. Анатолій Єрмоленко у своїй доповіді «Мирослав Попович: бути людиною – бути філософом» показав багатовимірність творчої діяльності Поповича як людини і як філософа, розкривши методологічну роль «Червоного століття» в переосмисленні історії ХХ століття, зауважив також, що для мислителя філософія є насамперед практикою свободи, а його головною чеснотою – служіння іистині. Вадим Скуратівський у «Етосі Мирослава Поповича на тлі “червоного століття”» простежив етичні паралелі між радянським досвідом і сучасним культурним опором. У доповіді “Бути мислителем” Сергій Пролеєв звернув увагу на багатогранність творчості Поповича як мислителя, поєднувавшого у своїй творчості логіку, естетику та етику. Тетяна Гардашук у доповіді «Екологічний колоніалізм та екоцидні практики “червоного століття”» зупинилася на аналізі і пошуці шляхів подолання наслідків радянського тоталітаризму, що призвів до деградації природи. Сергій Йосипенко у доповіді «Історія як виклик раціональності» проаналізував викладене у книжці Мирослава Поповича бачення історії як діалогу з ірраціональним. Доповідь Наталії Вяткіної «Логіка і прагматика історії “Червоного століття”» була присвячена застосуванню логічних інструментів для деконструкції тоталітарних наративів, а Володимир Фадєєв у «Теорії дарування та боротьбі за визнання», привернувши увагу до останніх праць Мирослава Поповича, окреслив шляхи розв'язання проблеми суспільного порядку.
На пленарному засіданні, модерованому Анатолієм Єрмоленком та Сергієм Йосипенком, почесний професор Женевського університету Жорж Ніва у своїй доповіді охарактеризував Мирослава Поповича як «філософа-людину», чия етична позиція спиралася на гуманізм всупереч радянському тоталітаризму. Анатолій Єрмоленко у своїй доповіді «Мирослав Попович: бути людиною – бути філософом» показав багатовимірність творчої діяльності Поповича як людини і як філософа, розкривши методологічну роль «Червоного століття» в переосмисленні історії ХХ століття, зауважив також, що для мислителя філософія є насамперед практикою свободи, а його головною чеснотою – служіння іистині. Вадим Скуратівський у «Етосі Мирослава Поповича на тлі “червоного століття”» простежив етичні паралелі між радянським досвідом і сучасним культурним опором. У доповіді “Бути мислителем” Сергій Пролеєв звернув увагу на багатогранність творчості Поповича як мислителя, поєднувавшого у своїй творчості логіку, естетику та етику. Тетяна Гардашук у доповіді «Екологічний колоніалізм та екоцидні практики “червоного століття”» зупинилася на аналізі і пошуці шляхів подолання наслідків радянського тоталітаризму, що призвів до деградації природи. Сергій Йосипенко у доповіді «Історія як виклик раціональності» проаналізував викладене у книжці Мирослава Поповича бачення історії як діалогу з ірраціональним. Доповідь Наталії Вяткіної «Логіка і прагматика історії “Червоного століття”» була присвячена застосуванню логічних інструментів для деконструкції тоталітарних наративів, а Володимир Фадєєв у «Теорії дарування та боротьбі за визнання», привернувши увагу до останніх праць Мирослава Поповича, окреслив шляхи розв'язання проблеми суспільного порядку.
Виступи і дискусії на секційному засіданні , модерованому Валерієм Загороднюком і Романом Самчуком, продовжили обговорення творчого спадку Мирослава Володимировича в контексті філософської антропології та історичних викликів сьогодення. Валерій Загороднюк у доповіді «Червоне століття, що далі?» порушив питання філософської футурології та ролі філософії у творенні майбутнього. Вікторія Козачинська в доповіді «Російсько-українська війна: феномен перетвореного знання» деконструювала російську пропаганду як інверсію істини. Роман Самчук у доповіді «Російсько-українська війна як «четверта криза західної цивілізації»», посилаючись на “Червоне століття” Мирослава Поповича, охарактеризував сучасну російсько-українську війну як «четверту кризу західної цивілізації». Світлана Лозниця у доповіді «Маніпульована свідомість: тоталітаризм, авторитаризм, демократія» проаналізувала форми маніпуляції свідомістю у спектрі від тоталітаризму до демократії. Ярослав Кохан запропонував аналіз понять «війна» та «перемога» в логічному та етичному ключі. Втім, теми інших доповідачі також були вельми цікавими та піднімали важливі питання (див. програму у нас на сайті).
Міркування, викликані цим обговоренням, нагадують гегелівський діалектичний рух. «Червоне століття» являє собою тезу тоталітарного заперечення людсьої свободи, антитезою чому стає критика як раціональне заперечення, а синтезом — сучасна війна як заклик до нової етики відповідальності. Мирослав Попович нагадував, що історія – це не лінійний прогрес, а драма, де раціональність стикається з ірраціональним жахом, і де саме філософія дає інструменти для виходу за межі і подолання цього жаху. Сучасна російська агресія проти України засвідчує: тоталітаризм не минув, він не обмежується старими формами геноциду і культуроциду, навпаки, створює новітні форми – екоцид, маніпуляції свідомістю за допомоги інформаційних технологій і соціальних мереж, девальвація демократичних процедур та інституцій. Філософський пошук у цьому контексті є не відірваним від реальності спогляданням, а практикою, здатною здолати ірраціональність історіїї у прагненні до свободи і справедливості.
Символічно, що Треті читання пам'яті Мирослава Поповича були проведені у Всесвітній день філософії і напередодні Дня гідності та свободи, що засвідчує актуальність морального заповіту Мирослава Володимировича – бути філософом означає бути людиною в часи, коли гуманізм під загрозою, філософом Свободи, де свобода – це основна цінність людини, свідомої своєї гідності.
