«UCRAINICA MEDIAEVALIA» (№ 4, 2021): КОРОТКИЙ ОГЛЯД
Журнал «Ucrainica Mediaevalia» був заснований 2018 року як міждисциплінарне рецензоване наукове видання з історії, культури, літератури та філософії середньовічної й ранньомодерної доби. Видавцями стали Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського та Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України.
У зв’язку з повномасштабним вторгненням росії в Україну вихід 4 випуску затримався, але, нарешті, побачив світ.
Традиційна рубрика «Історія та методологія медієвістики» представлена статтями Георгія Папакіна «“Позаджерельне знання” з точки зору сучасного джерелознавства: реальність чи теоретичний конструкт?» та Ігоря Ліхтея «Йозеф Шуста як дослідник історії Чехії доби правління останніх Пшемисловичів (сер. ХІІІ – поч. ХІV cт.)».
Георгій Папакін дослідив тему історичних знань, «що не базуються на джерелах», на основі, переважно, спадщини польського історика Єжі Топольського, який не тільки був автором терміну, але й сформулював парадигму подібних досліджень у 60-х роках минулого століття. Автор наголошує на важливому акценті, що «неджерельне знання», слідуючи Топольському, не слід розуміти, як інформацію не зіперту на джерела, – це, насправді, своєрідна «система попередніх знань», яка хоча й формується на спостереженнях дослідника чи його життєвому досвіді, насправді не існує поза джерелами.
Ігор Ліхтей, у свою чергу, звернувся до аналізу наукового доробку відомого славіста, професора Карлового університету в Празі Юзефа Шусти (1874–1945), що став автором серйозного доробку з історії Чеського королівства періоду правління останніх Пшемисловичів і перших Люксембургів та опублікував багато важливих першоджерел. Праці Шусти, на думку автора, не втратили своєї актуальності й досі.
Наступна рубрика журналу стосувалась 850-річчя погрому Києва за участі військ Андрія Боголюбського і вмістила статтю Павла Гайденка «Скільки разів Київ грабувався у домонгольський період?». Автор не просто зробив огляд історичних відомостей про всі домонгольські напади на Київ, але й провів аналіз подій 1169 року, спробувавши з’ясувати як саме перед ганебним походом вдалося створити міцну коаліцію з дружини та ополчення найдавніших земель Русі.
Інша ювілейна рубрика журналу пов’язана з 500-річчям з дня народження Сигізмунда ІІ Авґуста. Олексій Руденко у своїй статті окреслив стан історіографії про останнього Ягеллона польською та українською мовами, та провів цікаве вивчення публічного іміджу короля на фоні аналогічної репрезентації Габсбургів.
Рубрика «Дослідження» була представлена:
1. Статтею Надії Нікітенко «Про первинне посвячення вівтарів Софії Київської» , де знана українська вчена, відкидаючи усталені наукові стереотипи, на основі аналізу цілісного архітектурно-розписного ансамблю, а також питань меценатства та датування храму Софії Київської, вирішує квестію присвяти вівтарів Софії на користь Володимира Великого та Анни Порфірородної.
2. Публікацією Ірини Марголіної «Сакруми Кирилівського храму Києва» про мощі святих, які могли бути закладені в мурованій Кирилівській церкві. Дослідниця приходить до думки, що у муруваннях було вміщено мощі Кирила Александрійського, Атанасія Александрійського, папи Климента Римського, святої Агати Сіцилійської, святих Бориса і Гліба.
3. Статтею Мар’яни Нікітенко «Грецькі літери “Λ” та “Т” на цеглі-плінфі ХІ–ХІІ ст. з Успенського собору Києво-Печерської лаври» , у якій авторка робить висновок про глибокий символізм цих написів та їх зв’язок з ідеями Боговтілення, Викупної Жертви Христа та Євхаристії.
4. Цікавою заміткою Володимира Ганяка «Таємничі пристрасті навколо Єлисея Ільковського та інших пов’язаних осіб» , де співставляються історичні факти щодо смертей українських православних діячів Мелетія Смотрицького, Йосипа Бобриковича та Петра Могили, розглядається припущення про їх можливе отруєння Ільковським в умовах релігійної боротьби XVII століття.
5. Публікацією Володимира Литвинова та Руслани Множинської «Поема “Дніпрові музи”, як пам’ятка періоду Ренесансу в Україні» , у якій поет Ян Домбровський розглядається як автор, що намагався подати згаданий твір, як своєрідний історичний та філософський опус початку ХVІІ ст. та репрезентував візію ідеального правителя – філософа на троні, що дбає про загальне благо.
6. Великою статтею Миколи Симчича «Як можлива схоластика в епоху Раннього Модерну?» , що, без перебільшення, є на сьогодні найкращою в україномовному сегменті спробою визначення сутності ранньомодерної схоластики, окресленням її ключових представників та течій. У статті підкреслюється хибність поширеної думки, що схоластика є виключно середньовічним явищем, і змальовується картина її активного життя в ранньомодерний період. Збережені рукописні Києво-Могилянські філософські курси трактуються Миколою Симчичем як приклад типового схоластичного жанру «cursus philosophicus»
7. Публікацією Олександра Алмазова «Практика розгляду воєводою, маґістратом та полковим судом конфліктів “ратних людей” ніжинського гарнізону з ніжинськими міщанами та козаками у 2‑й пол. XVII ст.» , котра додає низку нових висновків і деталей до цього заплутаного питання. Автор робить висновок, що справу розглядали ті органи, в яких звинувачувався обвинувачений чи підсудний, а органи, до яких зверталися позивачі чи потерпілі, направляли до суду своїх представників.
Рубрика «Джерелознавство. Публікація джерел» привертає увагу кількома вагомими публікаціями, зокрема:
1. Об’ємним дослідженням знаного українського геральдиста та офіцера Збройних Сил України Олега Однороженка «Heraldica feminarum. Герби жінок доби середньовіччя та раннього нового часу» , на сторінках якого автор в контексті практики використання жіночих гербів в різних частинах Європи надає великий емпіричний, теоретичний та ілюстративний матеріал жіночих гербів на землях України та демонструє використання в жіночій геральдиці гербів батька чоловіка, або, інколи, матері, що, до речі, було майже незнаним у європейській традиції.
2. Статтею Дарії Сироїд «Церковнослов’янське мучеництво святої Теклі з XI ст.: до питання особливостей руської редакції апокрифічних діянь святих Павла і Теклі», де авторка вивчає церковнослов'янський переклад згаданого апокрифу у порівнянні з його грецьким оригіналом та іншими рукописними текстами, аналізує вставки у текст, як от у тій частині, де зображуються чудеса.
3. Публікацією провідного українського епіграфіста, ветерана російсько-української війни В’ячеслава Корнієнка «Українські грамоти XV ст. на сторінках Луцького Євангелія XIV ст.» , в межах якої автор здійснює наукову публікацію шести українських грамот XV ст., що були записані на сторінках Луцького Євангелія XIV ст., а також з’ясовує їх походження.
3. Виданням тексту промови Григорія Цамблака до папи Мартина V на Констанцькому соборі 25 лютого 1418 р. латинською мовою та у перекладі Юрія Пелешенка й Мирослава Трофимука .
4. Найпершою археографічною публікацією оновленої та розширеної транскрипції бухгалтерської книги казначейства Генуезької Кафи за 1441–1442 рр., здійсненою Олександром Джановим з цінними даними про династії правителів та економічне життя генуезького торговельного центру.
5. Статтею Маркіяна Домбровського «Латинські написи костелу в Наварії біля Львова» , яка вперше вводить до наукового обігу латинські написи барокового костелу (архітектор Бернард Меретін, розписи Антоніо Тавеллі). Написи подаються в латинському оригіналі та українському перекладі з детальними епіграфічними і філологічними коментарями та з’ясуванням контекстів.
Насамкінець, у рубриці «Пам'ятки української медієвістики» Дмитро Гордієнко, опублікував переспів «Слова о полку Ігоревім» Микола Аркаса-молодшого та дослідження творчої біографії українського історика-емігранта у період підготовки цього тексту, залучивши листування Аркаса, вивчивши умови його життя, особливості роботи над переспівом та роль в українській медієвістиці.
За традицією, журнал умістив вітання із ювілеєм, на жаль, уже покійного, історика Леонтія Войтовича та дві рецензії на нові видання, а саме:
1. Олег Дьомін, «Святокультове оточення» людини Русі. [Рец. на:] Надежда Верещагина, Христианские культы и реликвии древнего Киева (конец X – первая треть XIII в.) (О., 2019), 628 с. .
2. Дмитро Гордієнко, [Рец. на:] Ольга Гуль, Львів у XVI столітті: місто конфліктів та порозумінь (Л., НАН України, Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича, Львівське відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського 2018), 304 с. .
Рубрику «In memoriam» Андрій Гречило присвятив пам’яті свого друга знаного історика Ігоря Скочиляса (5.04.1967–20.12.2020) .
Поточний номер знайомить усіх зацікавлених із новинками медієвістики, поданими у вигляді анотацій до нових книг, як от:
1. Вячеслав Корнієнко, Графіті Кирилівської церкви (середина XII – середина XVIII ст.), Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України; Національний заповідник “Софія Київська” (К. 2021) 520 с.: іл.
2. Філософська думка України XI–XVIII ст.: від патристики до схоластики, відп. ред. к. філос. н. Я.М. Стратій; Інститут філософії імені Г. С. Сковороди НАН України (К. 2021) 627 с.
3. Олександр Головко, Русь і Польща в міжнародному житті Європи (Х – перша половина XIII ст.), Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України (К. 2021) 600 с.
4. Олена Ясинецька, Три покоління благовірності: Інгігерда Шведська, Анна Київська, Едігна Баварська (XI – поч. XII ст.), Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України, Національний заповідник “Софія Київська” (Дніпро, ТОВ з II “Типографія «Україна»” 2021) 152 с.: іл.
5. Молитовник Гертруди (Псалтир Егберта) X–XI ст.: Видання факсимільного типу. Дослідження, відп. ред. та упоряд. В. Корнієнко (К., Горобець 2021) 616 с., іл.
6. Олександр Алфьоров, Печатки Київської митрополії XI–XIV ст.: клір та інституції. Каталог колекції Музею Шереметьєвих, Інститут історії України НАН України (К., Видавничий дім “Антиквар” 2021) 240 с.
Не можна не відзначити й стабільно високу якість видання. Тверда обкладинка, якісний папір, чіткі кольорові ілюстрації, і все це – під час війни! Тому окремо можна висловити захоплення роботою редакційно-видавничого відділу Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського, а також подякувати всім причетним до видання: літературному редактору Наталії Киричок, автору оригінал-макету і верстки Ірині Стариковській, технічному редактору Дмитру Гордієнку, художнику-дизайнеру Андрію Kальченку.
Чекаємо на наступні випуски!
Журнал «Ucrainica Mediaevalia» був заснований 2018 року як міждисциплінарне рецензоване наукове видання з історії, культури, літератури та філософії середньовічної й ранньомодерної доби. Видавцями стали Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського та Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України.
У зв’язку з повномасштабним вторгненням росії в Україну вихід 4 випуску затримався, але, нарешті, побачив світ.
Традиційна рубрика «Історія та методологія медієвістики» представлена статтями Георгія Папакіна «“Позаджерельне знання” з точки зору сучасного джерелознавства: реальність чи теоретичний конструкт?» та Ігоря Ліхтея «Йозеф Шуста як дослідник історії Чехії доби правління останніх Пшемисловичів (сер. ХІІІ – поч. ХІV cт.)».
Георгій Папакін дослідив тему історичних знань, «що не базуються на джерелах», на основі, переважно, спадщини польського історика Єжі Топольського, який не тільки був автором терміну, але й сформулював парадигму подібних досліджень у 60-х роках минулого століття. Автор наголошує на важливому акценті, що «неджерельне знання», слідуючи Топольському, не слід розуміти, як інформацію не зіперту на джерела, – це, насправді, своєрідна «система попередніх знань», яка хоча й формується на спостереженнях дослідника чи його життєвому досвіді, насправді не існує поза джерелами.
Ігор Ліхтей, у свою чергу, звернувся до аналізу наукового доробку відомого славіста, професора Карлового університету в Празі Юзефа Шусти (1874–1945), що став автором серйозного доробку з історії Чеського королівства періоду правління останніх Пшемисловичів і перших Люксембургів та опублікував багато важливих першоджерел. Праці Шусти, на думку автора, не втратили своєї актуальності й досі.
Наступна рубрика журналу стосувалась 850-річчя погрому Києва за участі військ Андрія Боголюбського і вмістила статтю Павла Гайденка «Скільки разів Київ грабувався у домонгольський період?». Автор не просто зробив огляд історичних відомостей про всі домонгольські напади на Київ, але й провів аналіз подій 1169 року, спробувавши з’ясувати як саме перед ганебним походом вдалося створити міцну коаліцію з дружини та ополчення найдавніших земель Русі.
Інша ювілейна рубрика журналу пов’язана з 500-річчям з дня народження Сигізмунда ІІ Авґуста. Олексій Руденко у своїй статті окреслив стан історіографії про останнього Ягеллона польською та українською мовами, та провів цікаве вивчення публічного іміджу короля на фоні аналогічної репрезентації Габсбургів.
Рубрика «Дослідження» була представлена:
1. Статтею Надії Нікітенко «Про первинне посвячення вівтарів Софії Київської» , де знана українська вчена, відкидаючи усталені наукові стереотипи, на основі аналізу цілісного архітектурно-розписного ансамблю, а також питань меценатства та датування храму Софії Київської, вирішує квестію присвяти вівтарів Софії на користь Володимира Великого та Анни Порфірородної.
2. Публікацією Ірини Марголіної «Сакруми Кирилівського храму Києва» про мощі святих, які могли бути закладені в мурованій Кирилівській церкві. Дослідниця приходить до думки, що у муруваннях було вміщено мощі Кирила Александрійського, Атанасія Александрійського, папи Климента Римського, святої Агати Сіцилійської, святих Бориса і Гліба.
3. Статтею Мар’яни Нікітенко «Грецькі літери “Λ” та “Т” на цеглі-плінфі ХІ–ХІІ ст. з Успенського собору Києво-Печерської лаври» , у якій авторка робить висновок про глибокий символізм цих написів та їх зв’язок з ідеями Боговтілення, Викупної Жертви Христа та Євхаристії.
4. Цікавою заміткою Володимира Ганяка «Таємничі пристрасті навколо Єлисея Ільковського та інших пов’язаних осіб» , де співставляються історичні факти щодо смертей українських православних діячів Мелетія Смотрицького, Йосипа Бобриковича та Петра Могили, розглядається припущення про їх можливе отруєння Ільковським в умовах релігійної боротьби XVII століття.
5. Публікацією Володимира Литвинова та Руслани Множинської «Поема “Дніпрові музи”, як пам’ятка періоду Ренесансу в Україні» , у якій поет Ян Домбровський розглядається як автор, що намагався подати згаданий твір, як своєрідний історичний та філософський опус початку ХVІІ ст. та репрезентував візію ідеального правителя – філософа на троні, що дбає про загальне благо.
6. Великою статтею Миколи Симчича «Як можлива схоластика в епоху Раннього Модерну?» , що, без перебільшення, є на сьогодні найкращою в україномовному сегменті спробою визначення сутності ранньомодерної схоластики, окресленням її ключових представників та течій. У статті підкреслюється хибність поширеної думки, що схоластика є виключно середньовічним явищем, і змальовується картина її активного життя в ранньомодерний період. Збережені рукописні Києво-Могилянські філософські курси трактуються Миколою Симчичем як приклад типового схоластичного жанру «cursus philosophicus»
7. Публікацією Олександра Алмазова «Практика розгляду воєводою, маґістратом та полковим судом конфліктів “ратних людей” ніжинського гарнізону з ніжинськими міщанами та козаками у 2‑й пол. XVII ст.» , котра додає низку нових висновків і деталей до цього заплутаного питання. Автор робить висновок, що справу розглядали ті органи, в яких звинувачувався обвинувачений чи підсудний, а органи, до яких зверталися позивачі чи потерпілі, направляли до суду своїх представників.
Рубрика «Джерелознавство. Публікація джерел» привертає увагу кількома вагомими публікаціями, зокрема:
1. Об’ємним дослідженням знаного українського геральдиста та офіцера Збройних Сил України Олега Однороженка «Heraldica feminarum. Герби жінок доби середньовіччя та раннього нового часу» , на сторінках якого автор в контексті практики використання жіночих гербів в різних частинах Європи надає великий емпіричний, теоретичний та ілюстративний матеріал жіночих гербів на землях України та демонструє використання в жіночій геральдиці гербів батька чоловіка, або, інколи, матері, що, до речі, було майже незнаним у європейській традиції.
2. Статтею Дарії Сироїд «Церковнослов’янське мучеництво святої Теклі з XI ст.: до питання особливостей руської редакції апокрифічних діянь святих Павла і Теклі», де авторка вивчає церковнослов'янський переклад згаданого апокрифу у порівнянні з його грецьким оригіналом та іншими рукописними текстами, аналізує вставки у текст, як от у тій частині, де зображуються чудеса.
3. Публікацією провідного українського епіграфіста, ветерана російсько-української війни В’ячеслава Корнієнка «Українські грамоти XV ст. на сторінках Луцького Євангелія XIV ст.» , в межах якої автор здійснює наукову публікацію шести українських грамот XV ст., що були записані на сторінках Луцького Євангелія XIV ст., а також з’ясовує їх походження.
3. Виданням тексту промови Григорія Цамблака до папи Мартина V на Констанцькому соборі 25 лютого 1418 р. латинською мовою та у перекладі Юрія Пелешенка й Мирослава Трофимука .
4. Найпершою археографічною публікацією оновленої та розширеної транскрипції бухгалтерської книги казначейства Генуезької Кафи за 1441–1442 рр., здійсненою Олександром Джановим з цінними даними про династії правителів та економічне життя генуезького торговельного центру.
5. Статтею Маркіяна Домбровського «Латинські написи костелу в Наварії біля Львова» , яка вперше вводить до наукового обігу латинські написи барокового костелу (архітектор Бернард Меретін, розписи Антоніо Тавеллі). Написи подаються в латинському оригіналі та українському перекладі з детальними епіграфічними і філологічними коментарями та з’ясуванням контекстів.
Насамкінець, у рубриці «Пам'ятки української медієвістики» Дмитро Гордієнко, опублікував переспів «Слова о полку Ігоревім» Микола Аркаса-молодшого та дослідження творчої біографії українського історика-емігранта у період підготовки цього тексту, залучивши листування Аркаса, вивчивши умови його життя, особливості роботи над переспівом та роль в українській медієвістиці.
За традицією, журнал умістив вітання із ювілеєм, на жаль, уже покійного, історика Леонтія Войтовича та дві рецензії на нові видання, а саме:
1. Олег Дьомін, «Святокультове оточення» людини Русі. [Рец. на:] Надежда Верещагина, Христианские культы и реликвии древнего Киева (конец X – первая треть XIII в.) (О., 2019), 628 с. .
2. Дмитро Гордієнко, [Рец. на:] Ольга Гуль, Львів у XVI столітті: місто конфліктів та порозумінь (Л., НАН України, Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича, Львівське відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського 2018), 304 с. .
Рубрику «In memoriam» Андрій Гречило присвятив пам’яті свого друга знаного історика Ігоря Скочиляса (5.04.1967–20.12.2020) .
Поточний номер знайомить усіх зацікавлених із новинками медієвістики, поданими у вигляді анотацій до нових книг, як от:
1. Вячеслав Корнієнко, Графіті Кирилівської церкви (середина XII – середина XVIII ст.), Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України; Національний заповідник “Софія Київська” (К. 2021) 520 с.: іл.
2. Філософська думка України XI–XVIII ст.: від патристики до схоластики, відп. ред. к. філос. н. Я.М. Стратій; Інститут філософії імені Г. С. Сковороди НАН України (К. 2021) 627 с.
3. Олександр Головко, Русь і Польща в міжнародному житті Європи (Х – перша половина XIII ст.), Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України (К. 2021) 600 с.
4. Олена Ясинецька, Три покоління благовірності: Інгігерда Шведська, Анна Київська, Едігна Баварська (XI – поч. XII ст.), Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України, Національний заповідник “Софія Київська” (Дніпро, ТОВ з II “Типографія «Україна»” 2021) 152 с.: іл.
5. Молитовник Гертруди (Псалтир Егберта) X–XI ст.: Видання факсимільного типу. Дослідження, відп. ред. та упоряд. В. Корнієнко (К., Горобець 2021) 616 с., іл.
6. Олександр Алфьоров, Печатки Київської митрополії XI–XIV ст.: клір та інституції. Каталог колекції Музею Шереметьєвих, Інститут історії України НАН України (К., Видавничий дім “Антиквар” 2021) 240 с.
Не можна не відзначити й стабільно високу якість видання. Тверда обкладинка, якісний папір, чіткі кольорові ілюстрації, і все це – під час війни! Тому окремо можна висловити захоплення роботою редакційно-видавничого відділу Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського, а також подякувати всім причетним до видання: літературному редактору Наталії Киричок, автору оригінал-макету і верстки Ірині Стариковській, технічному редактору Дмитру Гордієнку, художнику-дизайнеру Андрію Kальченку.
Чекаємо на наступні випуски!