НА ГОЛОВНУ  |  НОВИНИ  |  ПРО ІНСТИТУТ  |  НДР  |  ПУБЛІКАЦІЇ  |  КОНФЕРЕНЦІЇ  |  КОНТАКТИ  |  КОРИСНІ ПОСИЛАННЯ

Публікації

Публікації Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України

2004 рік

Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Центр духовної культури, - 2004. - № 44. - 14,9 др. арк.

__________________________________________________________________________

Шевченко М.О. аспірант Національного аграрного університету


Майбутнє людини в інформаційно-геномній перспективі


Людина в повноті всіх її вимірів, фундаментальні першооснови її буття, її прийдешня доля - увесь цей комплекс найскладніших проблем з часів досократиків становить епіцентр проблемного поля філософії. Причини, що спонукали філософів аналізувати цей комплекс проблем, у різні історичні епохи були різними. У XXI столітті ними є науково-технологічні революції, що відбуваються в молекулярній біології, нанофізиці, нанохимії, нанобіології, біофізиці, геномиці, computer science, соgnіnіvе science та ін. Кожна така революція породжує особливу індустрію наукомістких технологій, які дають змогу їх користувачеві вторгатися (за своїм розсудом) у фундаментальні першооснови живої та не живої матерії і змінювати їх. У перспективі практика використання таких технологій (геномних, нанофізичних, нанохімічних, нанобіологічних, геномних, когнітивних, інформаційно-медійних, комп'ютерно-мережових) змінюватиме:

- світ речовин, у якому живе людина,

- її геном,

- геномний простір усіх живих істот планети,

- еволюцію біосфери,

- планетарний комунікативний праксис.

Усе це означає, що в наш час філософський дискурс про людину з модифікованим геномом перестає бути "тінню" багатовікового спекулятивно-метафізичного дискурсу. Дискурс перетворюється в мегадискурс з проблем довгострокових екзистенціальних, соціальних, світоглядних наслідків практики застосування новітніх наукомістких технологій. Попри розбіжності позицій учасників цього мегадискурсу, усі вони, учасники, стурбовані тим, що в умовах нинішнього потоку науково-технологічних революцій глобальна еволюція Homo sapiens'a вступає в епоху вкрай ризикованих змін його генетичного коду, що недалеким є той час, коли біо-психо-соціо-технологи за своїм розсудом будуть проектувати, конструювати, технологічно контролювати не лише середовище існування людини, але і її генетичну ідентичність, суб'єктивність, процес формування її майбутнього. Перспектива, у рамках якої стають можливими дедалі зухваліші і ризикогенні науково-технологічні перетворення не тільки фізичного світу, інформаційно-гуманітарного середовища існування людини, а й фундаментальних першооснов життя самої людини, і є інформаційно-геномною. Філософська рефлексія над мегатенденціями, які зароджуються в обрії цієї перспективи, - неодмінна умова адекватного оцінювання майбутнього, яке починається у XXI ст. Примітною особливістю названої перспективи (її, так би мовити, "тіньовим" боком) є зростання глобальних негативних важко прогнозованих наслідків, котрі загрожують перетворити хронотоп існування людини в глобальний соціум ризику.

Актуальність дослідження проблеми майбутнього людини в інформаційно-геномній перспективі зумовлена необхідністю філософського осмислення соціально-світоглядних наслідків успішного здійснення таких проектів, як "Геном людини", "Протеом людини", "Наноіндустриальний проект" та ін. В сучасних умовах, коли майбутнє людства перестає формуватися "самопливом", коли воно значною мірою визначається характером, темпами, масштабами науково-технологічної активності планетарного соціуму, ця актуальність проблеми спричиняється викликами людському буттю на планеті, які породжуються новітніми науково-технологічними революціями. Мова йде про революції, ініційовані молекулярною біологією, нанофізикою, нанохімією, нанобіологією, геномикою, computerscience, сogninivescience та ін.

У сучасній світовій соціально-філософській літературі існують різні спроби концептуалізації проблематики, яка стосується долі людини в умовах новітніх науково-технологічних революцій починаючи з власне філософських спроб - "теоретичний антигуманізм", "смерть суб'єкта", "історичне несвідоме", "дискурсивний характер свідомого й підсвідомого" - і кінчаючи науково-методологічними спробами, які базуються на таких схемах та метафорах, як "нерозривність спостерігача й того, що спостерігається", "людина без тіла" або "людина як втілена інформація", комп'ютерні метафори: "дійсність - це програма", "мозок-комп'ютер" тощо. Але в будь-якому разі сучасний філософський дискурс приділяє недостатньо увагу аналізу проблем науково-технологічної зміни людської природи.

Людську суб'єктивність спочатку розглядали як підлеглу, а згодом як відкриту мережам дискурсивних практик, після чого почало йтися про інформаційну сутність людської природи, яку можна записати на носіях електронної інформації і втілити в комп'ютерах нових поколінь. Важливість дослідження зазначених проблем зумовлена багатьма факторами:

- необхідністю з'ясування довгострокових наслідків міжнародного проекту "Геном людини" для подальшої історичної еволюції людства;

- необхідністю оцінювати довгострокові наслідки практики генно-інженерійних технологій, що бурхливо розвиваються останніми роками;

- необхідністю надійних прогнозів екзистенціальних небезпек, ризиків, погроз, котрі пов'язані з можливістю корінної зміни людської природи в процесі застосування генно-інженерійних технологій.

Отже, інтелектуали нашого часу намагаються з'ясувати, що зміниться і наскільки небезпечно у світогляді й у дійсності внаслідок експансії генно-інженерійних технологій.

Сучасні наукомісткі технології, зачіпаючи фундаментальні першооснови біологічного життя, водночас впливають на різні сфери життя сучасного суспільства, а це породжує складний комплекс етичних, правових, економічних, соціальних, екологічних та інших проблем. Крім того, надзвичайно цікавим і важко прогнозованим стає зв'язок геномних технологій з наноіндустріальними технологіями, а через них і з робототехнікою. У сучасній соціально-філософській літературі такий технологічний комплекс позначають абревіатурою "GNR-технології". Роль його полягає у формуванні феномена "співрозмовника", котрий міг би бути своєрідним мірилом людини. Сучасні науково-технологічні практики, що формуються на основі GNR-технологій, дають змогу розглядати феномен штучного життя як співрозмовника. Реалізація штучного життя тут описується за допомогою принципу антропоморфізації (біологізації) світу машин. Завдяки такій реалізації можна осмислити здатність людської мінливості - як тілесної, так і інтелектуальної. Тілесний напрямок штучного життя здійснюється в практиці створення машин і моделювання штучних конструктів, що забезпечуються стратегіями GNR-технологій. Якщо Ж.Бодрійяр розглядав автомати як таку ідентичність людини, котра здійснюється за допомогою засобів часової механіки, а машини (роботи) - як тріумф техніки над людською природою, як залучення людини в технічні цикли (симулякри другого порядку), то штучне життя є своєрідним компромісом між людським і нелюдським. GNR-технології надалі матимуть зростаючий вплив не тільки на функціонування техносфери, а й на способи функціонування живих організмів. Інтелектуальні практики та стратегії формування штучного інтелекту в машинному світі міцно переплетені як з GNR-технологіями, так і з комп'ютерно-мережовими технологіями, за допомогою яких здійснюються все більш ризиковані спроби маніпулювання людською суб'єктивністю, зокрема, у процесі створення технологій self-developed digital image.

Бурхливий розвиток GNR-технологій, здійснення проектів "Геном людини" та "Наноіндустриальний проект", бурхливий розвиток практики застосування інформаційно-медійних технологій породжують низку важко прогнозованих наслідків. Ними є:

- непередбачуваність поводження трансгенних форм життя, зобов'язаних своїм виникненням зазначеним наукомістким технологіям;

- загроза зміни людської природи та ерозія духовних цінностей під збільшуваним пресингом практики використання геномних, наноіндустріальних, комп'ютерно-мережових та інформаційно-медійних технологій у консюмеристському суспільстві ХХІ ст.

Нинішнє сторіччя якнайкраще продемонструвало дуже небезпечний дисонанс, що поглиблюється між нагромадженням матеріальних благ та зростанням бездуховності націй. Сучасну людину можна охарактеризувати як суб'єкта, котрий використовує різноманітні дискурси як традиційну технологію мислення (логоцентризм), котра затверджує примат логічної свідомості не лише в науках, а й у соціальній реальності і принижує роль інших психічних функцій свідомості. Тому прагнення людини сучасного консюмеристського суспільства (на рівні лінійної, раціоцентрованної, стабільної свідомості) через відсутність адекватних духовних цінностей не здатне інтегрувати (відповідно до принципу контрпозиції Юнга) підсвідомий матеріал у свідомість. Така свідомість здійснює негативні проекції підсвідомого в реальність. На масовому рівні таке підсвідоме виявляється як посилення процесу глобалізації в реальності. Новітні дослідження цього процесу показують, що геномна революція в її синергії з інформаційною та наноіндустриальною революціями породжує глибокі трансформації не тільки фундаментальних першооснов планетарного життя, геному людини, середовища її існування. Під посиленим пресом зазначених революцій здійснюються радикальні трансформації філософсько-світоглядних поглядів на людську суб'єктивність, на екзистенціальне становище людини в технологофікованому світі, на характер залежності майбутнього стану планетарного соціуму від масштабів і темпів сучасної гонки у сфері наукомістких технологій.

Зростаючий вплив дискурсивних практик становить амбівалентний вклад у процес перетворення людської індивідуальності в середньостатистичного суб'єкта інформаційного (наноіндустріального) суспільства, якого гуманітарії і соціальні аналітики нашого часу дедалі частіше іменують неологізмом "постлюдина".

У межах інформаційно-гуманітарної парадигми, яка породжується новітніми науково-технологічними революціями, інформація постає як механізм, здатний поєднувати протилежності з огляду на опозицію зовнішнє - внутрішнє. Основною метафорою, яка тут виступає як знаряддя аналізу, є "штучний інтелект". Г.Маркузе в своїй праці "Одномірна людина" розглядає дійсність як конструкт реального мозку, якщо під його "герметизацією універсуму дискурсу" через тотальне адміністрування розуміти саме як мозок. У такій дійсності "переконлива структура поєднує і діючих осіб, і самі дії насильства, влади, захисту і пропаганди в єдиний спалах блискавки. Ми бачимо людину або річ в дії і тільки в дії" [1, 134]. Тобто в інформаційно-гуманітарному середовищі формується такий дискурс, в якому відбувається злиття структури і функції. Водночас такі інтегровані образи стають на перешкоді понятійному мисленню. Так, ми можемо сказати, що штучне життя, з точки зору інформаційно-гуманітарної парадигми, означає: 1) відокремлення інформації від її матеріального носія; 2) ця інформація сама по собі є "живою". Тобто програма, як у випадку створення генетичного програмування, має здатність саморозвиватися; тому вона є живою. Життя постає як форма, примат форми над матерією, матерія - другорядною щодо "живої" інформації. Тим часом ми знаємо, що життя в біології в межах біологічного дискурсу є формою існування матерії, котра закономірно виникає за певних умов в процесі розвитку матерії. Основними ознаками живого є обмін речовиною і енергією, здатність до росту, розвитку, розмноження, підтримання певного складу, регуляції свого складу і функцій, до подразнення, різноманітних форм руху, пристосовуватися до середовища. А метафори інформаційно-гуманітарної парадигми, навпаки, збіднюючи поняття життя, зводять всю повноту виявів життя до перерозподілів інформації в інформаційному просторі. Новий образ життя постає лише як форма, з якої видалено все зайве, життя в інформаційному просторі позбавляється своєї історії. Смисл його, з погляду біології, містив у собі цілу низку цінностей, які, перетворившись у форму, зникли. Кібернетика в такий спосіб дала змогу трансформувати процеси, що відбуваються в живих системах, в інформаційні перипетії. Інформація нав'язала себе. Причому це нав'язування відбувається так, нібито інформація існує сама по собі, не є фізичною присутністю. Вона накинула себе людині, змусивши виконувати правила, за допомогою яких інформація буде нав'язувати себе інформації. Інформація нав'язала себе техносфері і природі разом з тими правилами, які вона нав'язувала. Разом із своїми правилами перерозподілу, міграції в мікро- і макросистемах вона створила певну прозорість інформації, яка диктує метафори, з допомогою яких інформація і накидається будь-якому об'єкту.

В XXI ст.. операція нав'язування інформації набрала тотального характеру. Мозок, дискета, Інтернет, ген - всі вони виступають виразниками інформації, водночас постаючи відкритими осередками для численних інформаційних трансформацій. Адже немає суттєвої відмінності між тим, що є на комп'ютерному диску, на папері чи в генотипі. Всю цю інформацію можна розмістити в подвійно закодованій цифровій послідовності 0 і 1. Так, ми бачимо, що ідея рефлексивності, котра була перенесена кібернетикою зі світу живих організмів у світ машин, нівелювала відмінність між ними, сформулювавши твердження, за якими і живі об'єкти, і машини є замкненими системами, цілісність яких підтримується циркуляцією потоків інформації. Тобто інформація є засобом, який дає змогу редукувати життя лише до способів обміну інформації, збереження, перерозподілу її чи то в живому організмі, чи то в машинах. Вона ототожнює ці два виміри людського буття: техносферу і природне середовище, біологічний організм і машину. Інформаційна парадигма в окремих своїх проявах зводить машини до біологічних форм життя, які витворюються аж ніяк не засобами годинникової механіки і не встановлює примату машини над біологічним життям, вона декларує той факт, що машину можна створювати сучасними технологіями із органічних основ життя, які можуть перепрограмовуватися (модифікація геномів) і формувати нові машинні конструкти, на зразок роботів Карла Чапека, які складалися з плоті й крові, будучи створені штучно.

Інформаційна парадигма зумовила трансформацію біологічної реальності в текстуальну або, швидше, гіпертекстуальну, яка дає змогу порівняно легко екстраполювати цю інформацію в будь-яку сферу соціуму. Влада інформації/гіпертексту виявляється у багатократному відтворенні себе і, водночас, в доступності цієї інформації для всіх. Така тотальна інформатизація допомагає охопити думкою всю реальність або втілити своє прагнення досконалості в світ реальних речей, трансформуючи його на основі тотального обігу інформації. Дивно, але це те, проти чого виступав Ф.Ніцше, називаючи це "жаданням влади". "Все сутнє ви (наймудріші) хочете спершу охопити думкою: адже ви таки сумніваєтесь, чи можна це зробити взагалі. Та все сутнє має коритися вам! Цього вимагає ваша воля, ваше жадання. Сутнє повинно вигладитись і скоритись духові, бути для нього дзеркалом і його віддзеркаленням" [2, 348]. Така риса інформації, як здатність бути перетвореною в біологічний контекст, фізичний, хімічний чи будь-який інший, її цілісність і збереження якості незалежно від носія призвели на Заході до "концептуалізації інформації та матеріального - як відмінних сутностей" [3, 33].

Перегляд старих систем оптимізації процесів, саме завдяки здатності біологічних процесів перетворюватись в інформаційну подобу, дав змогу здійснити екстраполяцію на штучні системи біологічних принципів функціонування клітин і водночас прискорив розроблення програм "штучного життя". Вороновський, розглядаючи впровадження генетичних алгоритмів у світ техніки, зауважує, що "методологічна основа генетичних алгоритмів ґрунтується на гіпотезі селекції,.. чим вище пристосованість особин, тим вищою є ймовірність того, що в потомстві, отриманому з її участю, ознаки, які визначають пристосованість, будуть виражені ще сильніше" [4, 38]. Тобто "штучне життя" виступає другим способом розуміння реальності, привносячи в нього біологічні процеси, такі як способи передавання інформації у генах. "У певному сенсі можна стверджувати, що категорія "вектор змінних проектування" відіграє в техніці ту саму роль, що й категорія "генотип" у біології" [4, 45], або що штучні нейронні сітки, які мають подібність до мозку у здобуванні знань під час навчання та зберігають знання за допомогою сил міжнейронних поєднань, формуючи разом нові обчислювальні технології, надають технореальності нового ступеня свободи або збільшення ентропії (зростання кількості "спілкувань" між елементами системи). Це дає змогу в рамках синергетичної парадигми спрямовувати структурну нестійкість систем "штучного життя" до вищої впорядкованості. Окремі дослідники дістали змогу вдатися до комп'ютерних метафор стосовно пізнання, як скажімо, Д.Серль, який зазначає, що провідною лінією в когнітивних науках є уявлення про те, що мозок функціонує як цифровий комп'ютер, тому ментальні стани є комп'ютерними станами, а ментальні процеси є процесами обробки інформації. Інші теоретики, зокрема Едвард Фредкін, схильні до значно більших узагальнень, стверджуючи, "що дійсність - це програма, яка виконується на космічному комп'ютері". Все це потрібно розглядати як метафори, проте досить корисні, оскільки вони дають змогу пов'язувати між собою три фундаментальні рівні сущого: матерію, енергію та інформацію. Серль (John Searle) розмежовує дві точки зору щодо штучного інтелекту. Помірна (weak) версія щодо штучного інтелекту потребує розглядати комп'ютерні іграшки як спаринг-партнерів під час навчання, тоді як сильна версія (stronger version) розглядає мозок як комп'ютерну програму; тому будь-яка система незалежно від фізичної будови дістає статус програми. Такий висновок де в чому подібний до результатів квантово-біологічної теорії Теодора Ван Хоуена, в якій вакуум має деякі з безлічі ступенів свободи, які можна кваліфікувати як свідомість, або, відповідно до сильної версії штучного інтелекту, ці стани дістають статус комп'ютерної програми.

Завдяки інформатизації техносфера стає "розумнішою". Екстраполяція на світ машин функцій живого і зведення всіх функцій у системах до інформаційних процесів дають змогу поглинути два аспекти людського мислення: психологічний та онтологічний. Процес поглинання зводиться до того, що мислення у техносфері, яка формується, більше не може протистояти їй, оскільки стирається межа між виконавцем і програмою. Мислення, яке завжди славилося своєю здатністю формувати теоретичні структури кількісного опису об'єктів, створенням ієрархічних систем, в яких розташовувались об'єкти дослідження, в зростаючій навалі нелінійних процесів може тільки описувати їх якісно, припускаючи сценарії їх розвитку. Керувати процесами з позицій ієрархічності - означає програти штучним системам, які самоорганізуються. Для того, щоб реагувати на нелінійні умови середовища, мислення саме має перетворитися на нелінійні операції. Мислення, яке не може мати пояснення, звертається до описів, осмислення. Для того, щоб здійснювати контроль з чіткістю операцій в технологіях, нинішній розвиток GNR-технологій покликаний створити високий потенціал керованості та регулювання технологічних систем, які самоорганізуються, спираючись на біологічні системи, що характеризуються здатністю створювати складні продукти з надзвичайною точністю, ефективністю, швидкістю. Маєрс, наприклад, зауважує, що одним із вдосконалень, які є характерними для Геномного Проекту, є широкомасштабне впровадження в дослідження геномів комп'ютерних технологій. Можна додати сюди і "штучний інтелект", який розвивається на базі геномних досліджень (використання геномного програмування і нейронних сіток).

Роль сучасних технологій видозмінює і саме уявлення про спостерігача. Досі вважали, що ним може виступати лише людина, яка осмислює кожен образ реальності і привносить в істину цього образу свій психологічний світ, свою зацікавленість. Істина постає як результат роботи людської думки, адже людина може і вміє претендувати на істину. Проте нинішні наукомісткі технології породжують уявлення про іншого спостерігача, який існує поряд з людиною. Таким спостерігачем є "штучний інтелект". Його всюдисущість у майбутньому просто вражаюча. Раймонд Курцвейл, визначний лідер у створенні "штучного інтелекту", зауважує щодо попередніх розробок в цій царині, що механічне копіювання мозку людини в комп'ютері є тупиковим шляхом, хоч і корисним, з огляду на те, що можна посилити самоорганізуючі спроможності комп'ютерних систем. Але водночас Курцвейл зазначає: "Значно перспективнішим є другий варіант: запустити в кров людини міліарди дрібних роботів, які будуть керувати взаємодіями між нейронами головного мозку, переносячи людину у віртуальну реальність. Такі маленькі роботи будуть здатні захоплювати міжнейронні зв'язки і, використовуючи високошвидкісний зв'язок, передавати або приймати будь-які дані. Такі, по суті справи, заміщення нервової системи є прямим кроком у віртуальну реальність" [5, 16]. Це, так би мовити, спосіб формування постлюдського суб'єкта взагалі і суб'єкта спостереження зокрема.

Право на істину матиме постлюдина, модифікована за допомогою нанотехнологій, які виступатимуть новим етапом еволюції людини: "Нанороботи будуть пригнічувати сигнали, що йдуть від мозку, а в зворотному напрямку, до мозку - передавати змодельований комп'ютером сигнал, який імітує параметри будь-якої заданої реальності. Людина буде говорити, чути, рухатись, бачити в іншому, віртуальному світі!" [5, 17]. Власне, сам "штучний інтелект" претендуватиме на істинність щодо певних тлумачень реальності. Його взаємодія з людиною спричинить появу нових типів суб'єктивності, які будуть пов'язані з новим, більш зрозумілим і пізнаваним світом "живих" машин. Людина дедалі частіше і більше буде спілкуватися із комп'ютерною реальністю, зазнаючи впливу від віртуальних світів, що змінюватимуть метонімічно її тіло, а отже і суб'єктивність; водночас людська природа, а така можливість є (І.Хасан), зазнаватиме глибоких і докорінних змін як з боку геномних, так і нанотехнологій і робототехніки, поступово трансформуючись у феномен постлюдини, який складатиметься із двох формацій: постсуб'єктивної та постбіологічної.

Постбіологічна і постсуб'єктивна формації розглядатимуть людину під кутом зору її інтегрованості (значною інтегрованістю) в світ технореальності. Ці дві формації в контексті біологічної техносфери перетворять людину в складову технокосмосу, тобто постлюдина стане не тим самодостатнім, центрованоегоїстичним суб'єктом гуманізму, а повернеться до "природи" (мається на увазі штучна біологізована природа), щось на зразок вдосконаленого космоцентризму, на зразок світогляду античних греків.

Кібернетична парадигма вбачала в людині щось подібне до машини розумної. Таке знецінення гуманістичного суб'єкта спричинило постановку питання про штучний інтелект. Вивчення фізіології, біохімічних, генетичних процесів, нейробіологічні дослідження людини дали змогу в межах кібернетичного підходу до реальних об'єктів імітувати функції вищої нервової діяльності, передавання спадкової інформації та інші функції живих організмів в машинах. Тому кібернетичну парадигму поряд із знеціненням суб'єкта гуманізму можна зрозуміти і в контексті вищення рівня досконалості машин до рівня людиноподібності, людського інтелекту. За нинішнього розвитку наукомістких технологій можна продовжити створення симулякрів (за Ж.Бодрійяром). Симулякри третього покоління будуть характеризуватися якщо і не цілковитою людиноподібністю, то принаймні їхня сутність буде сформована не годинниковою механікою і не приматом технічного начала над людським, а біологічними процесами, які, зазнаючи трансформацій в інформаційному середовищі, матимуть доступ до різноманітних сфер дискурсивних та недискурсивних практик.

Розглядаючи нинішню інформаційно-гуманітарну парадигму, в якій провідна роль належить біологічним наукам, можна стверджувати, що поряд із дослідженнями геномів живих організмів, що передбачає їх секвенування та картування, інформаційний чинник є потужним трансформатором біологічної форми руху матерії в інформаційну сутність, що може докорінно змінити людську природу, техніку й техносферу. Адже дослідження в геноміці, протеоміці, молекулярній біології присвячені не тільки вивченню і відкриттю, переформулюванню біологічних законів чи конструюванню нових мікроорганізмів для біотехнологічної промисловості або впровадженню методів генотерапії в медичну практику. Досягнення і завдання біології слід розглядати значно ширше і конструктивніше, а саме: як можна біологізувати техніку та техносферу? І в який спосіб вписати туди людину? Як людину чи як постлюдину? Таку екстраполяцію біологічних механізмів життєдіяльності на техносферу можна розглядати як привнесення біологічної дисипації у механічні системи та електронні системи, презентовані сучасними автоматами, роботами, обчислювальною технікою, мережами зв'язку. Як відомо з доповіді К.К. Бібріхера, Г.Ніколіса і П.Шустера в Європейській Комісії в 1994 р. "підтримання організації в Природі не досягається (і не може бути досягнуто) керуванням із єдиного центру; порядок може підтримуватись тільки з допомогою самоорганізації. Самоорганізуючі системи роблять можливою адаптацію до превалюючого навколишнього середовища, тобто реагують на зміни в навколишньому середовищі, і саме їх термодинамічна відповідь робить такі системи надзвичайно гнучкими і стійкими щодо збурень зовнішніх умов" [6, 13].

Людина, відокремившись від природного середовища, надавши собі переважаючого статусу над усім живим, виробила в своїй діяльності такі програми, реалізація яких постійно призводила до негативних наслідків (епідемії, більша вразливість тварин, отриманих штучним селекційним шляхом, виникнення природних збудників, нездатність сільськогосподарських рослин конкурувати з природними) і сама людина стала слабшою в соціумі і вразливішою, неприродною. Все, до чого доторкається її рука, стає слабшим і неконкурентноспроможним порівняно з природою. Тому, щоб перепрограмувати себе, людина повинна модифікувати середовище свого існування шляхом привнесення в техносферу біологічних дисипацій (оприроднення техносфери). У цьому контексті по-новому зазвучить і діалектичний підхід до реальності: "Все дійсне в царині людської історії стає з часом нерозумним, воно, нерозумне, вже за самою своєю природою, заздалегідь обтяжене своєю нерозумністю; а все, що є в людських головах розумного, призначено для того, щоб стати дійсним, хоч як воно суперечило існуючій уявній дійсності" [7, 7].

Внаслідок інтеграції природного і неприродного як за допомогою трансформації біологічних реакцій через посередництво інформаційного чинника, так і за допомогою безпосередньої гібридизації технічного й біологічного в нових матеріалах отримуються нові структурні нестійкі стани, які "в загальному випадку збільшують дисипацію або виробництво ентропії в системі, оскільки збільшують кількість реакцій" [6, 433]. Едвард Фредкін, розглядаючи виникнення складних динамічних моделей, дійшов висновку, що клітина є основною одиницею, з якої будується все у всесвіті. Переформульовуючи термодинамічну концепцію дисипативних структур І.Пригожина мовою інформації, ми отримаємо опозицію між флуктуаціями інформації та дисипативними структурами. Відповідно до цього переформулювання К.Ленгтон дослідив умови, за яких клітини можуть стабільно здійснювати обчислення. На його думку, обчислювальні операції клітин здійснюються на межі між впорядкованими структурами та хаосом. Отже, перенесенням особливостей живих систем на механічні та електричні системи здійснюється підсилення їх структурної дестабілізації, результатом якої може бути поступовий перехід нерівноважної системи до більшої впорядкованості.

Відомо, що в розвитку традиційних технологій, наприклад в мікроелектроніці, існують межі, які окреслені її фізичними властивостями, що зауважував ще Фейнман у своїй концепції наномашин. Подолання цих обмежень здійснюється в матеріалознавстві, яке дедалі ширше застосовує такі поняття, як "флуктуації", "дисипативні структури" та "самоорганізація", що забезпечують революційні зміни техніки, яка створюється з матеріалів, що перебувають у сильнонерівноважних станах. Крім того, використання нанотехнологій, які дають змогу маніпулювати речовиною на атомарному рівні, прискорює вихід за межі традиційних балк-технологій, речовина індивідуалізується. Радикальніший підхід до подолання обмеженості у вдосконаленні техніки полягає у використанні матеріалів на основі органічних молекул (наприклад, в електротехніці створюють прилади із окремих органічних молекул).

Нанотехнології здебільшого виступатимуть як чинник, що допомагає трансформувати або, точніше, забезпечувати злиття структури і функції в єдину неперервність на зразок геномів. Нанорівень матерії є тією точкою, яка дасть змогу інформаційному чиннику створювати природничонаукові і технічні дискурси та технології, завдяки яким поряд з інформаційною парадигмою, що витворює здебільшого нові види суб'єктивності, можна вибудовувати нові тіла, продукувати нові модифікації тіл.



ЛІТЕРАТУРА

1. Маркузе Г. Одномерный человек. - М., 2003.
2. Ніцше Ф. Так казав Заратустра. Жадання влади. - К., 1993.
3. Хейлз Кетрін Н. Як ми стали постлюдством: Віртуальні тіла в кібернетиці, літературі та інформатиці. - К., 2002.
4. Вороновский Г.К. Генетические алгоритмы, искусственные нейронные сети и проблемы виртуальной реальности. - Х., 1997.
5. Максимов Н. Безумные проекты человечества // Paradox. - 2002. - № 11.
6. Пригожин И., Конденуди Д. Современная термодинамика. От тепловых двигателей до дисипативных структур. - М., 2002.
7. Энгельс Ф. Людвиг Фейербах и конец классической немецкой философии. - М., 1979.













<<< Повернутись на попередню сторінку

 

     © 2003 Інститут Філософії НАН України. Всі права застережено.
розробка: Beleven Web Studio