НА ГОЛОВНУ  |  НОВИНИ  |  ПРО ІНСТИТУТ  |  НДР  |  ПУБЛІКАЦІЇ  |  КОНФЕРЕНЦІЇ  |  КОНТАКТИ  |  КОРИСНІ ПОСИЛАННЯ

Публікації

Публікації Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України

2004 рік

Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Центр духовної культури, - 2004. - № 44. - 14,9 др. арк.

__________________________________________________________________________

Романенко Ю.В. кандидат філософських наук, доцент Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка


Адаптивно-вітальна модель смислопродукування в американському суспільстві


В сучасному світі на тлі глобалізаційних проектів США дедалі загострюється проблема збереження етноідентичності в процесі становлення планетарної людської цивілізації. Ця обставина не може бути поза увагою наукової громадськості, яка прагне теоретичної рефлексії явища з метою розробки соціальних програм протидії ерозії автентичних механізмів смислопродукування, яка супроводжує геоекспансію американізму в усіх сферах суспільного життя країн, що перебувають в перехідному періоді становлення власних соціальних систем. Особливо це стосується пострадянських республік, зокрема України й Росії.

Американізм (американська психокультура) формувався як завершена соціоонтологічна антитеза європеїзму. Якби можна було провести лінію демаркації між першою і другою, то вона проходила б між блоками "адаптивна вітальність" і "трансцендентна соцієтальність" [Див., зокрема, 12, 13]. Відмінності між ними стають більш очевидними, коли ми порівнюємо існування в європейській і американській соціальній системах європейської метафізики і американського прагматизму. Постає питання: чим є метафізика в соціопсихологічному ракурсі? Інтелектуальним етосом, відірваним від емпіричних обставин, суцільним втаємниченням аристократа, нередукованим залишком абстрактності та спекулятивності мислення. Іншими словами, для такого чистого прагматика, як, наприклад, Джемс, метафізичне мислення є синонімом патологічної інтроверсії та рефлективності, що є виявом німецької езотеричності та роздутої уяви.

Поклоніння брутальній силі в політичному житті, мислення, зведене до картинного рівня емпірики, нестримна біологізована воля - ось далеко не повна характеристика американізму.

Він, американізм, пробуджує релаксичну емоційність і вивільнює сублімацію біологічної агресії, відтак демонструючи психологічне оздоровлення через деінтелектуалізацію соціального ладу, всіх стосунків між людьми, а також комфорт і всілякі зручності для тих, хто не ставить високих цілей автентичної самореалізації у соціальній системі і не намагається піднестися над пересіченістю. У всьому цьому проглядається ставлення до духовності як до тягаря, з яким уживаються конструктивна соцієтальність і індивідуаційно-орієнтована соціальна система Європи.

Праці, в яких започатковано розв'язання порушеної нами наукової проблеми, можна поділити на дві групи. До першої належать першоджерела з американської соціологічної, психологічної, культур-антропологічної та соціально-філософської думки, де тим чи іншим чином зачіпається питання про модель смислоконструювання американського суспільства чи соціотипу на мікрорівні. Сюди можна віднести також класичні твори Д.Дьюї, В.Кайзерлінга, А. де Токвіля, Т.Парсонса, Е.Шилза, Р.Мертона, Р.Міллза та ін. [3, 4, 14, 15, 16, 17]. Праці цієї групи містять теоретико- та історико-соціологічні міркування, що дають можливість відтворити базові риси смислопродукуючої матриці американізму, який експлікується в способах репрезентування тих чи інших проблем і тем в науковій літературі. Така специфічна смислоконструююча тематизація має місце в класичному структурному функціоналізмі, неофункціоналізмі, балансних теоріях обміну та теоріях мереж. Важливість названих праць для розробки наукової проблеми зумовлена їх спрямованістю на апологетику безпересічного гомеостазу і присутністю амеліористської установки щодо американського соціального ладу. Остання є похідною від загальної адаптивно-вітальної налаштованості американської соціальної метапрограми та усвідомленням американською нацією своєї всесвітньої історичної місії як інфократичної неоімперії глобального контролю на зразок Риму, але на іншій техніко-економічній та духовно-ідеологічній основі.

Друга група творів, автори яких розглядають американізм як особливий тип цивілізаційної макросоціальності, котра не має в своєму смислопродукуючому блоці трансвітальних життєвих сенсів і цінностей, фокусується на дослідженні тих міжцивілізаційних суперечностей, які виникають на тлі розходження і конфліктів моделей смислопродукування американізму й інших типів соціальних систем та комплементарних їм типів макроідентичності. До цієї групи належать роботи історико-соціальної, політологічної, соціологічно-культурологічної та соціально-філософської спрямованості (Н.Крадін, Д.Белл, Ж.Бодрійяр, О.Гуревич, В.Іноземцев, С.Кара-Мурза, М.Кастельс, М.Делягін, Д.Крістал, А.Тойнбі, О.Шпенглер, Д.Радьяр, С.Расторгуєв та ін.) [7-11]. Автори не лише вводять у науковий дискурс деякі моменти "соціології підозри" щодо оцінки американської цивілізації, але й розглядають останню як неоасимілятор планетарного масштабу, який, однак, має непевне майбутнє.

Метою нашої статті є розкриття особливостей адаптивно-вітальної моделі смислопродукування в американському суспільстві. При цьому маємо встановити особливості структурування ціннісних орієнтацій та ідеалів через призму наукового та філософського теоретизування; визначити внутрішні чинники конституювання балансно-гомеостатичного типу макросоціальності та мікросоціотипу в духовно-ідеологічних умовах США.

Потребують вирішення проблеми: зв'язок феноменалістичних цінностей та ліберального капіталізму в США (ця проблема є похідною від іудео-протестантської цивілізації споживання і вшанування позитивістського технократизму як у соціологічній науці, так і в соціальному житті загалом); зв'язок типу релігійності і філософствування з типом соціальної раціональності, іманентним американізму (розв'язання цієї проблеми автором здійснюється на засадах, запропонованих феноменологічною соціологією розуміння та герменевтикою тексту).

У ланцюгу еволюції існує розрив по лінії "адаптивна вітальна психокультура - реконструктивна соцієтальна психокультура". Якщо в онтологічній (соцієтально-реконструктивній) психокультурі точкою відліку можна вважати надвітальний сенс як спосіб буття, то в адаптивно-вітальній психокультурі сам ієрархізуючий центр смислопродукування - поза культурою, в природі. Саме тому всі ці духовні, аксіологічні, нормативні форми психічного виступають епіфеноменом органічного, що й дає нам змогу вести мову про феноменалістичну модель смислопродукування та її ядро - феноменалістичне світорозуміння.

Американська психокультура вписується у феноменалістичний контекст, згідно з такими нижченаведеними характеристиками:

1. Внутрішнє, психічне розглядається як функції адаптації до зовнішнього середовища. Американська соціологія та психологія в позитивістсько-біхевіоральному та гуманістичному варіантах наголошують на механізмах пристосування людини до соціального простору та найближчого довкілля [2].

2. Установка на органічну модель означає перенесення логіки природи на логіку психокультури. Подібно до того, як у природі тварина пристосовується до зовнішніх умов і не може реконструювати їх, так і в соціумі та культурі людська психіка є лише обслуговуючою ланкою гнучкого пристосування до певних констант, заданих суспільством. Отже, психіка є не субстанцією, основою буття людини, а лише феноменом, вторинним і не самодостатнім, пластиліном обставин. Але відтак з цієї картини цілком випадає те, що не дає змоги психіці редукуватися до рівня пластиліну, - каркас із цінностей, догм, переконань.

3. Соціальна система та психокультура тяжіють до нормативності, ніяк не пов'язаної з духовними, аксіологічними параметрами. Іншими словами, вся нормативна поведінка в суспільстві розрахована не на внутрішнє переконання в тому, що слід чинити саме так, а не інакше, а на зовнішній послух, імідж, примус.

4. Лише американці можуть бути переконаними в тому, що культура і психіка підлягають вихованню. Маніпулятивність виховання була для Д.Дьюі та Г.Ласуелла святинею всієї психокультури; адже, на їхню думку, чеснот можна навчити, подібно до того, як навчають астрономії, математики, фізики. Це означає також зведення психіки до суми зовнішніх впливів на неї, які можуть викликати жорсткі однозначні реакції (Д.Уотсон). Нав'язувати певні нормативні установки, минаючи свідомість та рефлексивний апарат, - це також відмітна риса американізму.

В американізмі аксіологічно-етична підсистема є недорозвиненою через те, що неможливо побудувати будь-які ціннісні моделі на сенсуалістичній основі. Адже для того, щоб, наприклад, виходити з ідеї етичної справедливості, слід обстоювати ідею, яка не зводиться до чуттєвих, емпіричних складових, оскільки в чуттєвому досвіді немає справедливості як такої в загальнолюдському розумінні; є справедливість ситуації і поточного моменту, "моя" і "твоя".

З чим це пов'язано? На нашу думку - з феноменалістичним уявленням про людину як самоізольованого індивіда, який народжується самодостатнім і засвоює культурні стандарти лише як доповнення вітальності. Цей індивід не впевнений ні в адекватності пізнавального процесу, ні у власних практичних намаганнях, оскільки світ уявляється йому ворожим та чужорідним цілим. Цьому ворожому та чужорідному цілому він має протистояти, зважаючи на те, що інші люди також живуть у світі своїх відчуттів, за якими - лише хаос. Отже, пізнавати і спілкуватися з людьми у такій атмосфері неможливо; для кожного існують лише партикулярні біологічні інтереси, а тому й "точок дотику" між суб'єктами немає. Яким же тоді буде механізм їх соціальної взаємодії? Ним є лише нав'язування волі і маніпулювання, але не комунікація. Навіть якщо комунікація і має місце, то лише як суто інформаційний процес, в якому одна сторона створює ілюзію діалогу для іншої сторони, тримаючи напоготові важелі силового впливу. Діалог по-американськи на рівні міжнародної політики обертається диктатом для менш авторитетної держави.

Апелюючи до "загальнолюдських цінностей" і застосовуючи суто риторичні прийоми, американці здійснюють "тіньове" керівництво українським та російським урядами, прекрасно усвідомлюючи, що невигідні наслідки цього "діалогу" будуть виносити не вони, а Росія й Україна.

Зрозуміло, якщо світ для людини є лише комплексом явищ, неадекватно пізнаних розумом, то і діалог з цим світом завжди лишатиметься мрією. Адже будь-яка комунікація можлива лише з позиції психології розуміння, а не маніпулювання.

Для американця взаєморозуміння є другорядним, оскільки його феноменалістична поверховість не дає можливості збагнути навіть себе, не кажучи вже про інших. Отже, від оточуючих він сподівається не розуміння, а належної поведінки, не рефлексії, а рефлексів.

Феноменалістичне світобачення перенасичене етичними емоціями, які ніяк не пов'язані з етосом у повному розумінні слова. Ось чому англійська і американська література збуджує емоційність, ніяк не пов'язану з авторською позицією. Бурхлива гра з жалем, співчуттям, захопленням, страхом навіює співпереживання і примушує читача до сентиментального розчулення, але не має смислового навантаження. Тому перед нами - поодинокі образи, а не культурно-історичні теми (Ч.Діккенс, Т.Драйзер). Людина, яка репрезентує культуру епохи, є випадковою, вона думає і відчуває як усі, не являючи нічого унікального. Її буття є таким самим феноменалістичним (поверховим, поодиноким, випадковим), як і її свідомість; зі свого бачення вона викреслює те, що не має практичних наслідків.

Психологічний феноменалізм означає не просто поверховість мислення, сліпу волю та хаотичні емоційні переживання; він є утвердженням такої поверховості як загальнозначущого стандарту буття. Це призводить до того, що все в цьому житті є для американця рівнозначущим, а тому і предметом конкурентної боротьби й купівлі-продажу.

В американському суспільстві елементарні психологічні риси стають різновидом товару, який має певну ціну і попит на ринку; очевидно, якщо любов рівнозначна певній кількості грошових знаків, то це любов по-американськи - без духовного зв'язку, наочна, відчутна й запальна, а водночас примітивна, розрахована по годинах та по ситуаціях, стандартизована.

Стандартизація та уніфікація емоційних переживань, психології як такої є корелятивом надмірної технічної перенасиченості. Техніку в американській психокультурі розглядають не як засіб, а як самоціль та ідеал. Американець схиляється перед операційною чіткістю комп'ютерних програм та однозначністю рухових реакцій кібернетичних організмів, тому його соціальна спонтанність є мінімальною. Навіть свої почуття він підпорядковує калькулятивній детальності, а тому жестів ввічливості очікують від нього лише на офіційно-формальному рівні. У побутових стосунках наступає "розрядка" у вигляді різних форм девіації: побутового садомазохізму, дріб'язкової регламентації життя своїх найближчих родичів та ін.

Феноменалізм екстраполюється і на психологію трудових відносин. Протестантське християнство в його іудео-пуританському варіанті формує установку на здобуття багатства будь-що, оскільки лише багаті мають шанси на те, щоб опинитися у царстві небесному. Кальвінізм виправдовує продуктивну працю, позбавлену особистісного сенсу, тобто працю рутинізовану й механізовану. На це ще в ХІХ ст. звернув увагу представник американської філософії Джошіа Ройс у своїй праці "Каліфорнія. Дослідження американського характеру (1886)" [12], в якій виступає проти американізму і обстоює свій "провінціалізм". На його думку, американізм завдяки великому механізованому виробництву перетворює працю на механічний, абстрактний, монотонний, нелюдський процес, який призводить до того, що Гегель називав "самовідчуженням духу". У цих умовах характер людини неминуче зазнає розкладу, а це має спричинити соціальне безладдя та хаос. Американець, вважає Ройс, - ідеаліст (що ми також спробуємо спростувати згодом), а тому проти цієї панівної тенденції має виступити під стягом провінціалізму. Спираючись на провінціалізм, люди (американці) мають виступити про того, що веде всю Америку до вирівнювання, до єдинотипності. Обстоюючи свої культурні (!) традиції, кожен штат, кожна провінція, кожна людина має водночас виявляти свій самобутній характер. Д.Ройс вбачає джерела відчуження в тому, що американська особа має егалітаристичну налаштованість, не визнає ієрархії цінностей, хоча й усвідомлює ієрархію потреб.

Своєрідна "ієрархія потреб" існує і в тваринному світі. Наприклад, потреба у виживанні для будь-якої тварини стоїть на другому місці після потреби харчового насичення: голод є сильнішим, ніж інстинкт самозбереження. Уподібнення людини тварині є логічним продовженням феноменалізму; оскільки світ - лише явище, а не сутність, то й людина є таким самим явищем, не суб'єктом, а об'єктом.

Отже, ми лише дотичні, пластилін та безбарвна аристотелівська "хюле" (матеріал), з якого хтось вищий має зліпити щось, гідне "вищих типів життя".

На жаль, сам Джемс не є єдиним у своїх психологічних міркуваннях натуралістичного ґатунку. І в Пірса, і в Дьюї ми можемо зобачити дещо ідентичне: філіпіки спрямовані на приниження психологічної субстанції людини, проти її особистісної унікальності на користь песиків та кішечок.

Отже, в натуралістично-біологічному світогляді присутній дуже значний фаталістичний формоелемент, оскільки "Я" і його життя є взаємовідокремленими, а буття особистості - лише дотична до вищих типів життя. Здавалося б, цей фаталізм має бути фактором, що пригнічує волю, а отже, придушує всіляку активність. Але таке твердження було б істинним, якщо б сам фаталізм урівноважувався інтровертивністю і мав би повне аксіологічне обґрунтування, цілісну світогляду легітимацію. Для американця світ - мозаїка фактів, ситуацій, які, хоча і позбавлені зв'язку, але аналітично виокремлені. Враховуючи аналітичну налаштованість сенсуалістично сформованого мислення, яке не зосереджується на собі, а центроване на ситуації, можна зробити припущення, що американський фаталізм пов'язаний з відсутністю цілісного (синтетичного) бачення дійсності, в якій непередбачуваність безлічі ситуацій стає світоглядним еквівалентом фаталізму. Останній, однак, не вимагає активності в межах ситуації, в наявному комплексі фактичних обставин. Але, оскільки ситуації позбавлені будь-якого зв'язку з дійсністю, тобто цей неодмінний зв'язок не притаманний дійсності, то й сама активність має спорадичний, позбавлений лінійності зміст.

Тепер спробуємо розгорнути цю тезу у комплекс логічних наслідків і змоделювати картину світу "homo americanus" - американського соціотипу. Якщо світ для мене - комплекс випадкових ситуацій, між якими немає необхідного зв'язку, то щодня моє пробудження буде визначатися волею випадку. Іншими словами, моє "Я" не зазнає духовної психоідентифікації, а центрується виключно на тілесності, яка є беззаперечним фактом. Другий наслідок безпосередньо випливатиме з першого. Моя реальність складається з мого власного тіла та інших подібних фізичних тіл, між якими, повторюємо, відсутній всілякий зв'язок, а практикується лише зовнішня взаємодія. Отже, пізнаванною є виключно фізична реальність як спосіб буття тілесності, але не реальність соціокультурна, ментальна та ін. У даний спосіб більшість метафізичних проблем елімінується, що може бути прикметою відсутності елементу самопізнання в культурі: homo americanus не пізнає себе через культуру, яка відчужується від особистості і стає антикультурою. Здавалося б, парадокс: культура, яка водночас є антикультурою... Чи можливо таке хоча б теоретично?

Оскільки свідомість є тим, "до чого ніколи не доторкались, чого не мацали і не нюхали", тобто не існує об'єктивованої свідомості як чогось самостійного, а все внутрішнє єство зводиться до прийнятних манер, соціально адаптованих моделей поведінки, мабуть, така культура є чимось, що підлягає трансляції (на відміну від культури духовності), а отже, може передаватися через навчання. Як ми вже зазначали, лише американці переконані в тому, що культури можна навчити через дресуру, цілеспрямований виховний вплив, варто лише редукувати культурне розмаїття до певного алгоритму, набору узвичаєних і самоочевидних схем. Тут варто погодитися з думкою Г.Маркузе, який, оцінюючи маскультуру, вів мову про механізми репресивної десублімації [12].

Якщо ця оцінка є слушною для європейської маскультури (американського походження ! - Ю.Р.), то для американської маскультури - тим більше. Порівнюючи в цьому плані американізм з окциденталізмом, варто зазначити, що останній зберігає потяг до трансцендентного, до ідеалу, з позиції якого "грішна дитина" масового суспільства стає предметом осуду та критики.

У такій соціальній системі всілякі духовні потуги, надлишковість у духовному плані є елементом дисфункціональності, оскільки виводить соціум із стану алгоритмічно запрограмованої гармонії.

Отже, американська соціальна система прагне не до саморозвитку, а до досягнення гомеостазу, рівноваги, до зняття всілякого внутрішнього напруження на особистому рівні. Американський панедукаціонізм, пов'язуючи культуру із навчанням і вихованням, імплікує тенденцію до монополізації системи розвитку "духовних ресурсів" у відповідних навчальних центрах, які дозують і порціонують "духовні продукти" в належній кількості, щоб не створювати зайвих соціально-політичних проблем. Це штучно сприяє деінтелектуалізації середовища, оскільки освіта належного рівня (особливо гуманітарна) в американському суспільстві доступна далеко не кожному. Що добре засвоїли батьки американської демократії, так це те, що освічене суспільство завжди є нестабільним, воно постійно вагітне революційними ситуаціями і ніколи не досягає бажаної рівноваги. Що треба зробити для того, щоб стабілізувати його? Найпростіший шлях - зробити освіту як основний канал трансляції культури важкодоступною для широких верств; переважна більшість у такий спосіб перетворюється на отару із слухняних самозасліплених одинаків, які в кращому разі володіють вузькоспеціалізованими знаннями (про цю "перевагу" американської системи освіти ми ще поговоримо). Навіть якщо серед них і трапляється невеликий відсоток бунтарів та революціонерів, то з такими "психологічно незбалансованими" індивідами, явно не лояльними, матиме справу психіатрія, а на масовий вплив їм розраховувати не доведеться.

Із викладеного випливають такі висновки.

1. Американська соціологія та психологія в позитивістсько-біхевіоральному та гуманістичному варіантах наголошує на механізмах пристосування людини до соціального простору та найближчого довкілля. Установка на органічну модель означає перекладання логіки природи на логіку психокультури. Подібно до того, як у природі тварина пристосовується до зовнішніх умов і не може реконструювати їх, так і в соціумі та культурі людська психіка є лише обслуговуючою ланкою гнучкого пристосування до певних констант, заданих суспільством.

2. Соціальна система та психокультура тяжіють до нормативності, ніяк не пов'язаної з духовними, аксіологічними параметрами. Іншими словами, вся нормативна поведінка в суспільстві розрахована не на внутрішнє переконання в тому, що слід чинити саме так, а не інакше, а на зовнішній послух, імідж, примус.

3. В американізмі аксіологічно-етична підсистема є недорозвиненою через те, що неможливо побудувати будь-які ціннісні моделі на сенсуалістичній основі. В американському суспільстві елементарні психологічні риси стають різновидом товару, який має певну ціну і попит на ринку; очевидно, якщо любов рівнозначна певній кількості грошових знаків, то це любов по-американськи, без духовного зв'язку, наочна, відчутна і запальна, але разом з тим примітивна, розрахована по годинах та по ситуаціях, стандартизована.

4. Стандартизація та уніфікація емоційних переживань, психології як такої є корелятивом надмірної технічної перенасиченості. Техніка в американській психокультурі розглядається не як засіб, а як самоціль та ідеал. Американець схиляється перед операційною чіткістю комп'ютерних програм та однозначністю рухових реакцій кібернетичних організмів. Тому його психологічна спонтанність мінімальна.



ЛІТЕРАТУРА

1. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. - М., 1999.
2. Бодрийяр Ж. Символический обмен и смерть. - М., 2000.
3. Джемс В. Прагматизм. - М., 1994.
4. Дьюи Д. Избр. соч.: В 2 х тт. - М.; СПб., 1998.
5. Гуревич А. Избр. труды: В 2 х тт. - М.; СПб., 1999.
6. Иноземцев В. Расколотая цивилизация. - М., 1999.
7. Кастельс М. Информационная эпоха. - М., 2000.
8. Кристал Д. Английский язык как глобальный. - М., 2001.
9. Маркузе Г. Эрос и цивилизация. - М., 1993.
10. Практика глобализации: игры и правила новой эпохи. - М., 2000.
11. Радьяр Д. Планетаризация сознания. - М.; К., 1995.
12. Расторгуев С.П. Философия информационной войны. - М., 2001.
13. Ройс Д. Калифорния. Исследования американского характера // История социологии. - М., 1995.
14. Сравнительное изучение цивилизаций. - М., 1999.
15. Шпенглер О. Закат Европы. Ч. 1. - М.; СПб., 2002.
16. Parsons, Talcott. Social Structure and Personality. - N.Y., 1970.
17. Merton, Robert K. Social Theory and Social Structure. - N.Y., 1968.











<<< Повернутись на попередню сторінку

 

     © 2003 Інститут Філософії НАН України. Всі права застережено.
розробка: Beleven Web Studio