НА ГОЛОВНУ  |  НОВИНИ  |  ПРО ІНСТИТУТ  |  НДР  |  ПУБЛІКАЦІЇ  |  КОНФЕРЕНЦІЇ  |  КОНТАКТИ  |  КОРИСНІ ПОСИЛАННЯ

Публікації

Публікації Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України

2004 рік

Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Центр духовної культури, - 2004. - № 44. - 14,9 др. арк.

__________________________________________________________________________

Молотова О.М. завідувач учбово-методичного відділу Інституту екології Мінекології України


Формування екобіоетичного світогляду - фактор оптимізації діяльності особистості


Дослідження, проведені Римським клубом за завданням ООН понад 30 років тому, показали, що порушено процеси гомеостазу в природі. Внаслідок цього люди зазнають різних захворювань [1]. На жаль, відтоді показники здоров'я не поліпшилися. Фахівці-екологи стверджують, що екосистема Землі дедалі деградує, а перед людством кожного наступного року постає комплекс не відомих раніше проблем. Сьогодні триває існування можливості екологічної катастрофи. Це спричинило, зокрема, нагромадження наслідків створення ядерної, хімічної та бактеріологічної зброї, широке і неконтрольоване застосування ядерної енергії, пестицидів у сільському господарстві та ін. (про це пишуть Е.Борейко, С.Гошовський, М.М. Кисельов, В.М. Крисаченко, М.І. Хилько та ін.).

Вивчення та вирішення найважливішої проблеми науки та соціальної практики - охорони навколишнього середовища - міцно пов'язане з дослідженнями компонентів особистості людини, особливостей її існування в соціальному та природному середовищі, економічними, правовими, етичними засадами діяльності.

Дослідження глобальної екологічної ситуації змушують більшість учених, поміркованих політиків і всіх людей, заклопотаних долею планети і здоров'ям суспільства, дійти висновку, що порівняно з будь-якою іншою глобальною проблемою, від якої залежить сучасний екологічний стан (наприклад, з кризою атомної енергетики чи з демографічним вибухом, або навіть з продовольчою кризою), найнебезпечнішою є антропологічна криза, тобто втрата в людині людяності [10, 15]. Аналіз сучасної екологічної ситуації довів, що й далі діє низка її першопричин: 1) украй низька екологічна культура; 2) відсутність суспільних моральних норм; 3) занепад та деградація духовних цінностей. Системна взаємодія цих причин призводить до цілком прогнозованого наслідку - руйнування природи і погіршення здоров'я людини. М.М. Кисельов і Ф.М. Канак вважають, що "... так жити на планеті, як жили дотепер, є неприпустиме зухвальство і що треба змінювати свій стиль життя, багато своїх звичок і смаків" [10, 293]. Річ у тім, що, якими б ефективними не були нові науково-технологічні досягнення - зокрема, очисні, ресурсозберігаючі, відновлювальні та ін., усе-таки головне ядро кризи міститься в наявних моральних способах розв'язання суперечностей відносин особистості з навколишнім середовищем. Нині суспільство змушене визнати, що існуюча форма подолання цих суперечностей згубно впливає на життя та життєздатність людей. Тому загальним завданням суспільства щодо його виживання є зміна цих форм найближчими роками соціального розвитку.

Факторами, що сприяють розробленню та впровадженню такої нової форми оптимізації діяльності людини в природі, у соціумі, а також оптимізації стосунків між людьми, стають зміни в світогляді та формуванні світоглядно-моральних засад, під впливом яких далі здійснюватиметься життєдіяльність суспільства в навколишньому середовищі. Якими повинні бути ці зміни і яке їх спрямування? Ці питання є наріжними в сучасній біофілософії. Вони постають як проблема дослідження оптимізації діяльності особистості, світогляд якої формується під впливом нового філософсько-світоглядного напряму - екологічної біоетики.

Вітчизняні екологи Г.О. Білявський, М.М. Падун і Р.С. Фурдуй дійшли висновку, що сучасна біофілософія, зокрема екологічна філософія, є найвищою формою узагальнення і основою для діяльності особистості. Тому визначають її як науку "про тактику і стратегію збереження і стабільного розвитку життя на Землі. Вона може узагальнювати всю екологічну інформацію, що надходить з інших підрозділів, і на основі відповідного аналізу й моделювання розвитку екологічної ситуації на планеті сприяти прийняттю науково і логічно обґрунтованих рішень щодо реалізації стратегічних планів розвитку цивілізації" [5]. Аналогічну думку щодо цього висловлював і американський природоохоронець О.Леопольд, який вважав, що "екологічні проблеми є за своєю природою філософськими і до вирішення їх треба знайти філософський підхід" [6, 43].

Головним регулятором взаємодій між людиною, суспільством і навколишнім середовищем є окрема галузь біофілософії - екологічна філософія, зокрема екологічна етика. Під їх впливом формується загальна світоглядна основа екологічного знання і екологічної діяльності, оптимізується діяльність особистості відповідно до вимог сучасного етапу розвитку постіндустріального, інформаційного суспільства. Визначення шляхів оптимізації діяльності людини під впливом екобіоетичного світогляду є метою нашого дослідження.

Вивченню особливостей формування світогляду та менталітету українська філософія завжди приділяла особливу увагу. Останнім десятиріччям набули визнання та схвалення відомі філософському загалу праці В.І. Шинкарука, В.П. Іванова, М.В. Поповича, М.М. Кисельова, В.С. Крисаченка, В.С. Лук'янця та ін. [16]. Ці дослідження узагальнені у новітніх підручниках з філософії, зокрема у такому визначенні: "Світогляд є системою принципів, знань, ідеалів, переконань, ціннісних орієнтацій, надій та вірувань, котрі визначають діяльність індивіда або соціального суб'єкта. Світогляд є формою його суспільної самосвідомості, через яку суб'єкт усвідомлює свою соціальну сутність і оцінює свою духовно-практичну діяльність. Світогляд - інтегральне духовне утворення, яке спонукає до практичної дії, до певного способу життя та думки" [16, 12].

Від світоглядних принципів та установок, які формуються в процесі духовного засвоєння світу людиною та її практичної діяльності, значною мірою залежать розвиток суспільства та його ставлення до природи. "Світогляд - не просто узагальнене уявлення про світ, - уточнює І.Ф. Надольний із співавторами, - а форма суспільної самосвідомості людини, вузловими категоріями якої виступають поняття "світ" і "людина", …він орієнтує на вирішення найважливіших проблем людського існування, виражає імперативи поведінки людини та сенс її життя" [16, 13]. "Первинний, найбільш стійкий шар світогляду ґрунтується на "даностях" культури та всезагальних "очевидностях" здорового глузду відповідної епохи, - пишуть Ф.В. Лазарев і М.К. Трифонова, досліджуючи цю філософську категорію. - У будь-який історичний період у суспільстві функціонує така система стійких уявлень про світ і людину, яка створює ядро світогляду…" [14, 37]. Формування екологічного світогляду відбувалося й відбувається паралельно з пізнанням світу людиною та її діяльністю в довкіллі. А сама діяльність, як активна взаємодія людини з навколишнім середовищем, стає вирішальним фактором його розвитку.

Завдяки діяльності людина досягає поставленої мети, що формується в її свідомості внаслідок існування певних потреб. Діяльність має предметну і духовну спрямованість. І тому ми можемо говорити про духовно-практичне відношення "природа-людина-соціум" в етичному контексті. А "… під життєдіяльністю, - визначають В.А. Єщенко та А.Т. Дідик, - розуміємо властивість людини не просто діяти в навколишньому життєвому середовищі, а процес збалансованого існування та саморегуляції індивіда, групи людей, суспільства і людства в цілому в єдності їх життєвих потреб і можливостей" [8, 43].

Сучасна екологічна етика поділяється на два підрозділи, а саме: матеріально-практичний та духовно-практичний. Вони суттєво відрізняються один від одного, бо надають екологічним знанню і діяльності можливість спиратися на два різні світогляди. Кожен із світоглядів має властивість формувати відповідну до своєї суті особистісну свідомість, яка й керує діяльністю індивідуума.

Будь-яка етика - це продукт культури та духовного розвитку. Обидва етичні напрями, що фігурують у сьогоденні, є підсумком еволюції як культури, так і духовності соціуму. "Екологічна культура, - стверджують В.С. Крисаченко і М.І. Хилько, - має давню історію, вона є атрибутивною, тобто органічною складовою життя людини з часів її виникнення" [11, 5]. Якщо застосовувати порівняльну шкалу за стародавнім етичним Принципом Полярності: "Усе має подвійність; усе має полюси; усе має свій антипод (свою протилежність); протилежності ідентичні, але різні в ступені; крайності сходяться" [9, 40], - то на шкалі моральності, у найвищому її рівні, розмістяться висока культура й духовність, а в найнижчому - безкультур'я та бездуховність. Так само у сфері моральності можна здійснити два розглянуті раніше етичні екологічні напрями, що зародилися з появою культури і духовності й одночасно почали, за своєю суттю, віддалятися один від одного. Нині у просторі екологічної етики найвища риска на шкалі моральності позначає екологічну біоетику, яка формує світогляд за законами гуманізму, краси й добра, тобто поєднується з поняттям високої культури, а найнижча риска - етику, що формує матеріально-практичний світогляд.

Останній напрям є найбільш визнаним. За ним формуються переважно еколого-економічні відносини та взаємодії. Він утворився поступово, протягом еволюції людства і сьогодні підтримує технократичні смаки суспільства, акцентуючи увагу на ролі й місці впливу й мотивації еколого-економічної, матеріально-ціннісної орієнтації і вартості ЛЮДИНИ й ПРИРОДИ. У наш час превалює світосприймання, яке позначається на всій сфері діяльності більшості людей. Наприклад, життєздатність людини і гармонія у довкіллі дуже часто залежать від ринкового рейтингу чинників, метою яких, крім підтримання здоров'я індивідуума та гомеостазу у природі, є досягнення великих прибутків. Матеріально-практичний світогляд, що ґрунтується на техноекономічних засадах, виражається в діяльності, яка керується поняттями: "вигідно - невигідно", "дорого - дешево", "ринкові стосунки", "менеджерська діяльність" і таке інше. Ця діяльність характеризується взаємодією компонентів ланцюжка "людина-техніка-економіка-природа-екологія".

За безперервного розвитку інтелекту і споживацької жаги багато хто вважає, що світоглядною основою екологічної діяльності мають бути саме його техноекономічна сутність і спрямованість. З погляду багатьох закордонних і вітчизняних учених, дослідження сфери природних ресурсів, природокористування й охорони навколишнього середовища з позиції еколого-економічних пріоритетів є найбільш актуальним. Тому вони постійно з'ясовують роль і місце "… людини в системі взаємодії суспільно-виробничих відносин у рамках екологічного середовища (у перетворенні світу) для забезпечення свого існування (задоволення інтересів і потреб) як у земних, так… і в позаземних умовах, з використанням при цьому природно-ресурсного потенціалу планети Земля й інших планет" [19, 47].

Однак технократична діяльність людства, керована антропоцентричними егоїстичними інтересами, призводить нашу цивілізацію до глобальної, планетарної екологічної кризи, першопричиною якої є криза людського духу [15]. Сучасна глобальна екологічна драма-колізія має саме ту основу, що вкоренилася в суспільній та індивідуальній свідомості й світогляді сучасного соціуму: технократично орієнтоване людство почало зводити всю систему цінностей до користі, а духовність - до ефективності [13].

Вище відзначене засвідчує, що збереження життя на Землі потребує іншого - гуманістичного екологічного світогляду, який би спирався на природничонаукове й соціогуманітарне знання та поєднував науку й моральність, створюючи відчуття особистої відповідальності за все, що відбувається у світі. Неодмінність такого світоглядного перетворення підкреслює багато дослідників. Серед них філософи, екологи, вчені інших спеціальностей, серед яких - С.Ш. Аваліані, Г.О. Білявський, В.Є. Борейко, В.С. Крисаченко, М.М. Кисельов, В.Л. Кулініченко, В.С. Лук'янець, В.Р. Поттер та ін. Гуманізм вони визначають як характеристику реальних суспільних відносин, що "забезпечують розвиток особистості, її прав, свобод і достоїнств" [4, 23], як своєрідний загальний фон, на якому складаються параметри і спрямованість змін, що відбуваються в методологіях різних галузей природознавства та соціогуманітарних наук і практик. При цьому гуманізація різних галузей природознавства і пошук нових ідеалів духовності для дальшого збалансованого розвитку суспільства постає як принципово нова парадигма в пізнанні живого і "не тільки в збереженні природного, а й в обмеженні експансії штучного" [10, 48]. Аналізуючи цю філософську категорію, Г.О. Нестеренко пише, що "гуманістична спрямованість будь-якої діяльності визначається гуманним ставленням особистості: (1) до самої себе; (2) до іншої людини; (3) до суспільства взагалі; (4) до природи; (5) до майбутнього" [17, 107]. Отже, гуманізм допомагає суспільству розібратися в тих взаємодіях із природою, які шкодять існуванню життя на Землі, і спонукає відмовитися від них.

Потреба в збалансованому існуванні компонентів духовно-практичного відношення "природа-людина-соціум" зробила актуальним розвиток духовно-практичного етичного напряму. Він ґрунтується на аксеологічних чинниках, культурних досягненнях і духовних напрацюваннях людства. Нині, коли наука набрала постнекласичної якості (зокрема, це стосується екології), цей напрям оформляється в екологічну біоетику, яка є похідною від етики життя (біоетики) В.Р. Поттера, що функціонує у полі медичних технологій. Екологічна біоетика сприяє включенню доброго ставлення до природи в моральну свідомість людини. Цей духовно-практичний етичний напрям допомагає народженню світогляду, який вбирає в себе і економічні орієнтири, і технічні вподобання суспільства, як етичні фактори, що містять у собі ціннісні й духовно-культурні чинники. Світогляд, що створюється під впливом екобіоетики, вже робить заявку на першість у сучасних світоглядних системах.

Екологічна біоетика стає засобом, котрий, зцілюючи людину від хвороб морального характеру, наслідком яких є психоемоційна, розумова і фізична дисгармонія сьогоднішнього цивілізованого суспільства, відновлює гармонію в духовно-практичній системі "природа-людина-соціум". Вона акцентує увагу на взаємозв'язку морально-етичних норм, що існують у суспільстві, зі станом здоров'я людей та якісним станом довкілля, сприяє формуванню світогляду, що ґрунтується на правах людини й універсальних, тобто аксеологічних, цінностях, пов'язаних з оцінюванням етичних, естетичних, художніх і філософських аспектів екології. Ціннісні імперативи екологічної етики, або екобіоетики, формуються на засадах, що зосереджені на організації життя людини і світу за законами краси й добра. Віра в творчі можливості людини й увага до її духовного світу є основою екологічного біоетичного світогляду. Такий екологічний світогляд містить у собі: благоговіння перед життям, не заподіяння зла; добродійність; справедливість; співробітництво; відповідальність; обов'язковість; дотримання моральності; надання волі будь-якій живій істоті планети; повага до усього, що створила природа; солідарність; колегіальність; компетентність; захищеність; лояльність тощо [12].

Особисте ціннісне поле індивідуум формує і оцінює під час усвідомлення навколишнього світу та в процесі своєї предметно-практичної діяльності. "Прекрасне і потворне, високе й нице, трагічне й комічне, добро й зло не існують в об'єктивному світі самі по собі. Вони відчуваються нами як оцінки", - пише С.Ш. Аваліані [3, 127]. Суспільні цінності орієнтують діяльність суб'єкта в соціумі. "Перетворюючи дійсність, людина надає їй ціннісну функцію", - пишуть автори підручника з філософії [16, 390]. Вони зазначають, що людина задовольняє свої потреби через культурні цінності й "саме існування цінностей відрізняє людину від тварини. Цінності становлять фундамент культури, й предметним полем формування цінностей є культура" [16, 386]. Основні цінності сприймаються свідомістю індивідуума відповідно до його культурного рівня, а вплив цього рівня позначається на напрямі його думок. Думки націлюють на певні дії. Дії синтезуються в звички, звички формують відповідний характер особистості, характер визначає її долю. Те, як людина мислить, може принести їй щастя або нещастя на життєвому шляху.

Цінність - явище соціальне. Ціннісний діапазон показує відносність критеріїв ціннісного вибору, зумовленість сучасним моментом, історичними обставинами. Ціннісні критерії переносять проблеми вибору напрямку дії людини в моральну площину. Критерієм визначень наших ціннісних уподобань може бути почуття щастя, яке вони викликають: у нас, у нашій родині, в суспільстві, у людства.

Аналіз першопричин негативних екологічних явищ, викликаних антропогенезом, сприяв і визнанню того, що треба вчитися усвідомлювати природу як незаперечну морально-світоглядну цінність, відтак залучаючи її у сферу моральних відносин [2, 12, 18].

Цінності поділяються на матеріально-орієнтовані та духовно-орієнтовані. Вони визначають поводження людей як на глобальному, так і на індивідуальному рівнях. Особистість, починаючи з родинних відносин, постійно вчиться вміння ототожнювати себе не тільки з власними, але й із суспільними цінностями.

1. Матеріально-орієнтовані цінності сконцентровані в просторі й часі матеріальної власності, грошей, прибутків, кар'єри та ін. Вони не дають змоги збагнути єдність усього живого і є перешкодою до розуміння того, що матеріальна власність і особистий успіх, здобути на шкоду іншим, не довговічні, що зрештою доведеться відповідати за свої дії. Ці цінності є основними у сфері функціонування матеріально-практичного етичного напряму.

2. Духовно-орієнтовані цінності - універсальні, спрямовані на благо, єдність у різноманітті, толерантність, любов, повагу до всіх форм життя. Саме вони слугують обстоюванню моральних відносин між людьми, між людством і природою. Вони є наслідком культурного прогресу людського суспільства та становлять основу духовно-практичного етичного напряму.

Ціннісні фактори формують світогляд, під впливом якого суспільство дає якісну оцінку явищ природи, а потім вибирає спосіб її використання. Якщо це відбувається з погляду етики матеріально-практичного напрямку, де превалює значення ціннісної вартості навколишнього середовища, то дії суспільства спричинюють загибель довкілля на всіх рівнях - від регіонального до глобального. Існує безліч прикладів цього - зокрема, погіршення місцевого клімату від створення Київського моря, глобальні негативні екологічні зміни від аварій на атомних електростанціях тощо. Якщо в суспільній свідомості формуватиметься прагнення підвищити значення нематеріальних цінностей, а етика сприятиме ціннісному оцінюванню навколишнього середовища як священного й незалежного від людини, то людська діяльність буде спрямовуватися на відродження природи. Коло універсальних ціннісних факторів має чималий діапазон. Американський екофілософ Ролстон Холмса ІІІ вважає, що до цінностей, крім наукових, естетичних, історичних, культурних, релігійних, виховних, належать і цінності культурної символізації, життєві, цінності розмаїття і єдності, стабільності і спонтанності, діалектичні цінності, сакраментальні, сутнісні (внутрішні) природні цінності. Він твердить, що треба утримувати природу поза ринковими відносинами [2].

Ціннісні орієнтації формуються в будь-якій сфері життєдіяльності. Еволюція суспільства містить багато ціннісних систем, що поєднувалися на основі домінуючих цінностей. Серед них такі, як етизм (етико-релігійна орієнтація), естетизм (образно-естетична орієнтація), утилітарна ціннісна, науково-теоретична, політична (етатизм) системи та ін. Філософія розглядає універсальні цінності, використання або невикористання яких характеризує якісний рівень свідомості людини [16].

Духовні цінності, як універсальні, лежать в основі етики життя, а екологічна біоетика, що походить від неї, застосовує такі самі чинники. Найкращі надбання всіх світових культур, різних духовних традицій і релігії, що формують поле цих етичних напрямів, позначаються на світогляді, який створюється під їх впливом.

Екологічна біоетика є філософським напрямом, у якому злилися всі ціннісні системи гуманістичного типу. Головним її завданням є відкриття, дослідження та виправлення таких складових свідомості і стилю мислення людини, які є першопричинами подальшого безладдя в антропогенних діях суспільства. А це, насамперед, ціннісні смаки та таке наукове знання, яке викликає дії, котрі в сучасному технологізованому світі стають феноменально небезпечними [18, 79-84].

У наш час, коли неймовірно швидко виникають і поширюються нові технічні й економічні відкриття, екологічна біоетика набуває значення унікальної частини етики, яка здатна регламентувати діапазони впливу техногенезу. Цей етичний напрямок вбирає в себе етику гуманного ставлення до людей, до дикої природи, етику взаємодії з екосистемами, біосферою, ноосферою тощо. Нарешті людина почала розуміти, що, беручи тільки від природи і не відтворюючи взятого, вона завдає невиправної шкоди навколишньому середовищу (Д.Медоуз, В.Є. Борейко, М.М. Кисельов, В.С. Крисаченко, В.Л. Кулініченко, В.Р. Потер та ін.). "Споживацьке ставлення до природи, - слушно підкреслюють В.С. Крисаченко і М.І. Хилько, - призводить до її руйнації"; "треба виправити ті вади економічної філософії, які індустріально розвинуті країни спочатку легітимізували, а потім заохочували екологічну руйнацію. Йдеться про безперечну зміну економічних орієнтирів, за допомогою яких наша цивілізація - або, в крайньому разі, основна і зростаюча її частина, пов'язана з ринковою економікою, оцінює свої рішення" [11, 416].

Із нашого дослідження випливають такі висновки:

- загальне екологічне лихо на планеті змушує традиційну екологічну етику, а саме - її техноекономічну сутність, за допомогою якої формується матеріально-орієнтований світогляд, трансформуватися в екологічну біоетику. Під впливом екобіоетики створюється світогляд, який стає фактором оптимізації діяльності особистості;

- позитивні трансформаційні зміни в екологічному світогляді, що відбуваються під впливом екологічної біоетики, поширюючись у різні сфери діяльності людини, сприяють світоглядній екобіоетичній глобалізації. Світогляд суспільства, що оновлюється під екобіоетичним впливом, активізує об'єднання людей у планетарне екосуспільство для спільної гуманної діяльності в глобальних масштабах. А це сприяє подоланню проблем, що виникають як результат глобалізації екологічної кризи.



ЛІТЕРАТУРА

1. Meadows D.H., Meadows D.H., Randers J., Behrens III W.W. The Limits to Growth. - N.Y., 1972.
2. Rolston H. III. Philosophy gone wild, Prometheus books. - N.Y., 1992.
3. Авалиани С.Ш. Природа знания и ценности. - Тбилиси, 1989.
4. Андрущенко В.П., Басов Є.М. та ін. Духовне оновлення суспільства. - К., 1990.
5. Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології. - К., 1995.
6. Борейко В.Е. Философы дикой природы и природоохраны. - К., 2002.
7. Гошовський С., Рудько Г., Преснер Б. Екологічна безпека техноприродних систем у зв'язку з катастрофічним розвитком геологічних процесів. - Львів; Київ, 2002.
8. Єщенко В.А., Дідик Ф.Е. Деякі проблеми навчання учнівської молоді та студентів основам безпеки життєдіяльності (ОБЖ) // Матеріали науково-практичної конференції "Безпека життя й діяльності та здоров'я учнівської молоді". - Бердянськ, 2002. - Ч. 1.
9. Кибалион. - Чикаго, 1902.
10. Кисельов М.М., Канак Ф.М. Національне буття серед екологічних реалій. - К., 2000.
11. Крисаченко В.С., Хилько М.І. Екологія. Культура. Політика. Концептуальні засади сучасного розвитку. - К., 2001. 12.
Кулиниченко В.Л. Современная медицина: трансформация парадигм теории и практики (философско-методологический анализ). - К., 2001.
13. Кулиниченко В.Л., Молотова О.Н. Биоэтические аспекты экологического сознания // Сахаровские чтения 2003 года: экологические проблемы ХХІ века. - Минск, 2003.
14. Лазарев Ф.В., Трифонова М.К. Философия. Учебное пособие. - Симферополь, 1999.
15. Лукьянец В.С. Глобализация. Технонаука. "Зловещее изменение мира" // Людина і культура. - К., 2003.
16. Надольний И.Ф. Философия. - К., 2001.
17. Нестеренко Г.О. Особистісність у нелінійному суспільстві. - Запоріжжя, 2004.
18. Поттер В.Р. Биоэтика: мост в будущее. - К., 2001.
19. Пунько Б.М. Два еко - Сцілла і Харібда людства // Рідна природа. - К., 2000. - № 1.







<<< Повернутись на попередню сторінку

 

     © 2003 Інститут Філософії НАН України. Всі права застережено.
розробка: Beleven Web Studio