НА ГОЛОВНУ  |  НОВИНИ  |  ПРО ІНСТИТУТ  |  НДР  |  ПУБЛІКАЦІЇ  |  КОНФЕРЕНЦІЇ  |  КОНТАКТИ  |  КОРИСНІ ПОСИЛАННЯ

Публікації

Публікації Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України

2004 рік

Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Центр духовної культури, - 2004. - № 43. - 13,25 др. арк.

__________________________________________________________________________

Виговський Л.А. кандидат філософських наук, доцент Хмельницького інституту регіонального управління і права

САКРАЛІЗАЦІЯ ТА СЕКУЛЯРИЗАЦІЯ ЯК ЧИННИКИ ЗМІН СФЕР ФУНКЦІОНУВАННЯ РЕЛІГІЙНОГО КОМПЛЕКСУ



В історії людства, як переконливо засвідчує практика, функціональний вплив релігійного комплексу на суспільство та людину ніколи не був постійним. Він змінювався залежно від того, яке місце в соціальному світі займав сам релігійний комплекс. А останній міг бути, як відомо, домінуючим структурним елементом соціуму або ж, навпаки, посідати в ньому другорядне місце. У першому випадку сфери і ступінь реалізації його функціональності були максимальними, а в іншому - суттєво звуженими. В релігієзнавстві сутність такого процесу розкривається через поняття "сакралізація" і "секуляризація".

У зарубіжній релігієзнавчий думці проблемам сакралізаційних та секуляризаційних процесів присвятили праці, зокрема, Т.Альтицер, Д.Белл, П.Бергер, П.Ван Бурен, К.Доусон, Е.Дюркгайм, Н.Зедерблом, Д.Зелле, М.Малерб, М.Марсель, Ю.Мольтман, Ш.Огден, Е.Трьольч, Ф.Шлейєрмахер, П.Флоренський, Е.Фьоренцо та ін. Ці проблеми в тому чи іншому аспекті розглядали російські релігієзнавці В.Гараджа, Р.Лопаткін, Д.Мануйлова, Д.Угринович, а також українські - М.Бабій, В.Бондаренко, А.Єришев, А.Колодний, Б.Лобовик, О.Саган, П.Саух, В.Токман, Л.Филипович, П.Яроцький та ін.

Проте вплив процесів сакралізації і секуляризації на сферу функціонування релігії в суспільстві ще не був темою окремого дослідження. Спробуємо розглянути цей вплив на зміну змісту та обсягу функціонування релігійного комплексу в соціальному світі.

Сакралізація (від лат. sacer - священний) відображає розширення соціального простору і сфери функціонального впливу зазначеного комплексу на соціум, поширення релігійного санкціонування на діяльність соціальних інститутів та їх структурних елементів, поведінку і діяльність індивідів через надання їм статусу священних. А секуляризація (від лат. saecularis - мирський, світський), навпаки, - процес звуження такого впливу через звільнення від сакрального, релігійного.

Про надзвичайне важливе значення сакрального у функціонуванні релігійного феномена свідчить те, що Августин Аврелій, Тома Аквінський, Тертуліан, Ориген, а також такі відомі теологи й богослови, як Ф.Шлейєрмахер, Е.Трьольч, П.Флоренський, К.Доусон, К.Войтила виходили з того, що сутнісною ознакою релігії є саме віра в існування феномена священного. "Релігія, - зазначає Мосс Марсель, - це органічна система понять і колективних обрядів, що стосується сакральних істот, які вона визнає" [6, 250]. Щоправда, на противагу цьому підходу Е.Тайлор, Р.Маррет, Леві-Брюль та інші вбачали таку сутність у вірі людей в реальне існування трансцендентного.

"... Священне, - писав М.Малерб, - є те, що пов'язує з Божественним. Концепція священного змінюється залежно від її уявлення про Бога" [5, 331]. Отже, поняття сакрального характеризує предмети й людей, які мають будь-який зв'язок із Абсолютом і тим самим вводять їх у сферу релігійного впливу. Феномен святості має універсальний характер. Адже він існує не тільки в межах трансцендентного, але й у буденному житті, де є місце значним подіям (наприклад, одруженню, народженню дитини та ін.). "Переживання сакрального, - зауважує В.Токман, - передбачає буття, вивільнене від життєвих дрібниць, в якому людина виходить за межі повсякденної тривалості існування і вступає у світ буття в цілому, а також виявляє, що належить не тільки конечному просторові, але й якійсь просторовій цільності. Ця цільність сприймається "миттєво", а не через "сумування" конечних просторів. Індивід прагне до неї, тому що вона - простір святості і відмінна від звичайного простору" [8, 39].

Треба пам'ятати, що ідея священного і ідея Бога не завжди збігаються за обсягом. Це пояснюється тим, що тільки у вимірі сакрального можливе існування тієї чи іншої релігійної системи. Наприклад, християнський Бог є тільки одним із типів прилучення до сакрального, що сформувалося на певному історичному етапі розвитку суспільства. "Хоча між відчуттям святості та ідеєю Божества, - зазначає В.Токман, - немає аподиктичного логічного зв'язку, але обов'язково існує залежність поняття Бога від досвіду сакрального" [Там само]. Так, у ранньоісторичних релігійних віруваннях не було віри в богів у сучасному розумінні цього поняття. Формування такої віри було надто складним і довготривалим процесом, опосередкованим формами й змістом наявної в конкретних спільнотах тих чи інших форм релігійної організації. Як наслідок навіть у деяких сучасних релігійних системах має місце відсутність класичного розуміння Бога. Так, буддизм, як відомо, не визнає Бога, від якого залежить доля людини. Питання божественності самого Будди має зовнішній характер щодо розуміння істинної сутності цієї релігії. Суть буддизму полягає в тому, що він дає розуміння поняття спасіння, а також визначає шляхи його досягнення. Саме спасіння має своєю передумовою знання істинного вчення і його практичне застосування у власній діяльності. Згідно з цим, Будда відкрив істину, але надалі його місію можна вважати виконаною, оскільки він перестав виступати неодмінним фактором релігійного життя.

Отже, поняття "Бог" не в усіх релігійних системах виступає основним критерієм визначення справжньої релігійності. Досить часто це питання вирішується зверненням до розуміння змісту сакрального. Тому в світі існують релігійні культи, мета яких полягає зовсім не в тому, щоб поєднати людину з божеством. Їх істинною суттю є санкціонування і закріплення принципової відмінності між сакральним і профанним, мирським. Тому саме ідея святості може виступати як методологічний принцип розгляду і оцінювання фактів релігійного життя.

Процес сакралізації в своїй основі передбачає зробити щось священним, шанованим, визнати його особливо цінним для людини та суспільства. Те, що стало сакральним, живе не стільки в офіційних законах чи приписах, скільки в духовному світі особистості. Щоправда, як засвідчує практика, не будь-яке освячення чогось чи когось обов'язково є релігією. Так, в умовах тоталітарного суспільства можуть бути специфічно освячені керівники, органи партійної і державної влади, певна символіка і т.д.

Отже, сакралізація, по суті, відображає процес розширення сфери функціонального впливу релігії, її інституалізованих форм на людину та суспільство. Такий процес реалізується через поширення релігійного санкціонування на соціальні інституції, відносини, форми суспільної та індивідуальної свідомості, поведінку й діяльність людей. При цьому потрібно брати до уваги, що такий процес за своїм характером не є однолінійним, більш того, в реальному житті часто має досить суперечливий характер.

Саме через сакралізацію релігійний комплекс виконує свою основну функціональну роль у суспільстві, оскільки освячує фундаментальні соціальні зв'язки, які надають спільнотам ієрархічної цілісності. У первісних суспільствах весь соціальний устрій був релігійно освячений. Всі писані й неписані закони пояснювалися божественною волею, яку до людей доносили пророки, котрі "знали й розуміли" волю богів. Тому невиконання їх, відповідно, могло викликати гнів богів і подальше суворе покарання винуватців. При цьому для первісних людей контроль за виконанням цих законів здійснювався як по вертикалі (Боги), так і по горизонталі (з боку одноплемінників).

Зрозуміло, що релігійне життя людей практично неможливо зосередити тільки в спеціально для цього визначених просторових і часових вимірах. Тому воно має здатність тією чи іншою мірою проникати у світ мирський. Це, зокрема, засвідчує й те, що сакральні явища й речі завжди трапляються поза місцями святилищ. У громадах існують релігійні обряди, що їх відправляють не тільки в храмах, але і в інших місцях, при цьому не тільки у святкові дні, але й у будні. Це стає можливим через те, що хоч вони і мають сакральний характер, але їх святість нижчого порядку, а тому й обряди, які його символізують, є обрядами певною мірою другорядними.

В історії людства релігія санкціонувала діяльність не тільки віруючих людей, але й певних суспільних порядків, інститутів (державних, політичних, правових та ін.). Особливу роль у цьому відігравало ставлення релігійного комплексу до такого соціального інституту, як держава. Зрозуміло, що цим пояснюється її значущість у житті суспільства й індивіда. Тому на практиці релігія тією чи іншою мірою завжди стосувалася державних інституцій, впливала на них. У цьому контексті найбільше виявлялася її легітимно-розлегітимлююча функціональна роль. Саме в процесі реалізації такої функції відбувається сакралізація державних інституцій. Освячення їх церквою узаконює (легітимізує) для віруючих людей даний тип держави, політичний режим.

За сучасних умов сакралізація має чітку тенденцію до звуження власного вияву, що зумовлює і зменшення "соціального простору" функціонування релігійного комплексу. Щоправда, нині є спроби сакралізувати соціальне й індивідуальне життя в окремих державах, в тому числі і в Україні. Але вони в основному мають обрядовий характер, а тому суттєво вплинути на зміну суспільної й індивідуальної свідомості, як показує практика, не можуть. Відтак помітною є тенденція зменшення впливу релігійного комплексу на політичні, економічні та інші структурні елементи суспільства.

Зауважимо, що секуляризація певною мірою є специфічною реакцією на процес сакралізації, зумовлюючи цей протилежний процес, який також є характерною рисою розвитку культури та цивілізації. Тому в історії людства сакралізація та секуляризація постають як взаємопов'язані, оскільки суттєво впливають одне на одного, а часто й зумовлюють одне одного.

Щодо секуляризації, то сам термін хоч і досить часто застосовується у філософський, релігієзнавчий і культурологічній літературі, все ж має певну невизначеність. Головною причиною його різного тлумачення є глибоке проникнення самого цього процесу в ті сфери життя суспільства, які є "соціальним полем" функціонування релігійного феномена, що зумовлює різноманітність форм секуляризації, її виявів. У практичному житті вона виконує в соціумі водночас як конструктивні, так і деструктивні функції. Це пояснюється тим, що, з одного боку, секуляризація руйнує традиційні форми сакральності і, в принципі, зумовлює їх десакралізацію. А з іншого - готує соціальний й духовний ґрунт для виникнення і існування нових форм сакральності, в яких абсолютні цінності й норми життя набирають того вигляду, який найбільшою мірою відповідає новим соціально-історичним умовам. Через те секуляризація тих чи інших явищ релігійного життя може спонукати їх до еволюційних змін, що часто сприяє збереженню ядра релігії як такої. При цьому дослідники відзначають культурно-історичну закономірність: чим інтенсивніше відбувається процес секуляризації, тобто, чим енергійніше здійснюється руйнування в сфері ієрархічної піраміди релігійних цінностей і норм, тим більша потреба в становленні й розвитку тих соціальних інститутів, які, образно кажучи, призначені утримувати стихію людських взаємовідносин у руслі цивілізованої нормативності.

Загалом всі наявні в науковий літературі погляди на процес секуляризації, її суть можна поділити на три підходи. Згідно з першим, секуляризація є втратою "священного" у соціумі і, відповідно, певною загрозою соціальним порядкам й суспільній злагоді в ньому. За другим, вона є звуженням функціонування релігії у суспільному житті під тиском раціонального мислення, науки, світської етики. А третій підхід взагалі під секуляризацією розуміє еволюцію релігії і її відповідні зміни під впливом соціальних змін.

Зрозуміло, за сучасних умов пересічна людина дедалі більше втрачає потребу в діяльності релігійних інституцій, оскільки її повсякденне життя практично перебуває поза сферою їх функціонування, не потребує звернення до них для вирішення своїх конкретних житейських проблем. Так, результати соціологічних досліджень показують, що нині "вже не 80%, а лише 58% жителів України вважають себе віруючими (23% - сумнівається; 12% - невіруючі; 3% - не задумувалися про те, віруючі вони чи невіруючі; 1% не зміг упевнено визначитися)" [2, 17]. Звичайно, це - порівняно досить високий показник, але головним є не він, а те, в що вірять сучасні віруючі люди. У цьому контексті наведені соціологічні дослідження показали цікаву картину. Так, "11% віруючих ствердно відповіли на питання "Чи існує Бог?". Водночас всього 36% віруючих вважають Бога особистістю, тоді як для 40% Бог - якась вища сила, а 21% віруючих переконані, що Бог не створив світ, і, стільки ж з них вважають, що людина походить від мавпи (у невіруючих цей показник відрізняється лише на 3%)" [Там само]. Очевидно, що таке розуміння основних догматів зумовлює відповідне ставлення і до оцінювання функціонування релігійних організацій. Так, "58% віруючих можуть обійтися без церкви, а 12% взагалі не знають, навіщо церква потрібна. Особливо вражає не те, що 72% вважають себе православними, але й те, що 27% невіруючих вважають себе православними" [Там само]. Цьому слугує і те, що "трохи більше половини людей, називаючи себе віруючими, вірять у життя після смерті (58%), в існування раю (61%) і пекла (55%). Лише 20% людей, які називають себе віруючими, вірять у воскресіння мертвих; тільки 42% визнають, що віра надає їх життю сенс, і. лише для 18% віруючих - шлях зв'язку з Богом; а 30% вважають, що всі релігії ведуть до Бога" [Там само].

У цьому контексті цікаво порівняти результати подібного дослідження у Франції. Як зазначає релігійне видання "Пробудитесь", у цій країні "люди стають все менше релігійними. Хоч 73 відсотки населення Франції заявляють, що вірять в Бога, лише 24 відсотки з них вважають, що Бог справді є. 34 відсотки думають, що Бог "можливо, існує", 19 відсотків кажуть, що "навряд чи є", 22 відсотки вважають, що "його бути не може". Лише 12 відсотків опитаних відвідують релігійну службу раз на тиждень, і 25 відсотків моляться "щодня" або "часто" [7, 29]. Релігія сьогодні, з точки зору соціолога Режі Дебрі, все більше визначається не вірою, а членством у церкві. Він підкреслює, що в сучасних умовах "релігія стає всього лише етикеткою" [Там само].

Як бачимо, нині релігійні інституції мають значно менший вплив, ніж раніше, на всі сфери духовного життя людини. А щодо політики, економіки, бізнесу, то за сучасних умов навіть глибоко віруюча людина в реальному житті керується мотивами, які досить далекі від релігійних. За умов значного ускладнення життя, значних перевантажень вона просто забуває про свої обов'язки перед церквою або переносить їх виконання до кращих днів. "Людина початку XXI століття, - констатує керуючий справами Московського патріархату митрополит Калужський і Боровський Климент, - з теоцентричної - зверненої до Бога - перетворилася в сомацентричну, звернену до свого тіла (від грецького "сома - плоть)" [4, 3].

Отже, за таких умов релігія змушена тією чи іншою мірою реагувати на постійні виклики з боку соціуму. В цьому контексті секуляризація може означати модернізацію, трансформацію форм релігії, що, зрозуміло, не обов'язково призводить до звуження її функціональності в суспільстві, оскільки вона може пристосовуватися до наявних форм буття, реалізовуватися у нових формах, які зовнішньо суттєво відрізняються від традиційних. "Будучи продуктом сучасної технократичної цивілізації, - зазначає Я.Афанасєнко, - нові релігії показують приклад чутливого реагування на ідею "людинобожжя". Вони антропоцентричні і психологічні за своєю суттю. Пошуки Бога, хоч як це парадоксально, обертаються тут пошуками людини. Антропоцентричний характер названих конфесій виявляється в тому, що питання сенсу життя і любові, сімейних і дружніх відносин набувають у них першочергового значення, позначають вектор зміщення духовних інтересів з вертикальної площини в горизонтальну" [1, 101].

У наш час поширенню секуляризаційного процесу сприяє прогрес у галузі науки й техніки, який в багатьох суспільствах створив реальні механізми соціального захисту найменш захищених верств населення (діти, люди похилого віку, хворі), що робить непотрібним звернення до релігії, її організованих форм у плані компенсації земного буття. Адже обіцяний, наприклад, Новим Заповітом ще первісним християнам прихід "Царства Божого" (Мт 6:10; Мк 1:15) так і не прийшов, хоч має вже двохтисячну історію. Аналогічні випадки мали місце і в інших конфесіях (адвентисти сьомого дня, "Біле Братство" та ін.). За таких умов об'єктивно втрачається як потреба, так і віра в "захисних" функціях Вищих сил. Отже, релігія в реальному житті стає менш затребуваною людиною й суспільством. Сучасна людина хоче мати здоров'я, матеріальні достатки, чого традиційні церкви дати не можуть за своєю природою. Звідси й звернення до цілителів чи тих конфесій, які обіцяють повернути здоров'я, надати матеріальну допомогу. Усвідомлюючи таку ситуацію, релігійні організації змушені шукати виправдання власного існування, сферу ефективного застосування своїх сил у суспільному й особистому житті людей. Для цього вони змушені вносити суттєві корективи у зміст віровчення, соціальних і етичних доктрин, у форми організації й методи діяльності. У релігієзнавчій літератури для позначення явищ такого порядку застосовується поняття "модернізація". Приклад релігійного модернізму продемонструвала Римо-католицька церква, яка на Другому Ватиканському соборі (1962-1965) проголосила політику "аджорнаменто" (від італ. аggiornamento - осучаснення) і розробила цілу програму оновлення, наближення до сучасного життя людини шляхом модернізації ідеологічного арсеналу, культу, організаційних структур церкви.

Своєрідним результатом секуляризаційних процесів є виникнення і поширення "нової релігійності" або "популярних релігій", нових релігійних і релігієподібних культів, підпільних церков. Вони перебувають не тільки поза організаційними структурами традиційних церков, але, певною мірою, і в опозиції до них. У принципі своє завдання вони вбачають у здійсненні соціально-релігійного синтезу як основи для ліквідації розриву між релігійним і практично-буденним життям людини і досягнення нею особистої самототожності. Це характерно, зокрема, для діяльності "Об'єднаної Церкви Муна", "Народного Храму" та ін.

Загалом соціальна сутність процесу секуляризації полягає в наданні відносної свободи від релігійного впливу та санкцій як до суспільства, так і до окремої особистості, тобто звуження сфери її функціонування. "Сфери священного і мирського при цьому, - зазначає В.Гура, - більш або менш чітко розмежовуються, регламентуюча роль релігії послаблюється" [3, 350]. Проте зміст цього процесу не можна зводити до простого звуження функціонування релігійного феномена в суспільстві. Це складний процес внутрішнього якісного її трансформування, в ході якого відбувається розмивання межі між релігією і тим, що нею, власне, не є. Він має форму визволення від функціонального впливу релігії, що виражається в звуженні кола соціальних функцій, які вона виконує. При цьому відбувається також перехід деяких із цих функцій у сферу дії світських соціальних інститутів. Зрештою поглиблюється процес звільнення від релігійного санкціонування державно-правових відносин, освіти, мистецтва, моралі та ін.



ЛІТЕРАТУРА

1. Афанасенко Я.А. "Церковь - семья детей божих" ("Семья"): пути богоискательства постсоветской интеллигенции // Религиоведение. - 2003. - № 2.
2. Головин С. Евангелие для современного мира. Библейская стратегия благовестия для пост-атеистического общества // Свет Евангелия. - Ровно. - 2004. - № 1.
3. Гура В.А. Феномен секуляризации в европейской истории // Философия в мире знания, техники и веры. Первый Российский философский конгресс "Человек - философия - гуманизм". - СПб., 1997. - Т. 5.
4. Климент, митрополит Калужский и Боровской. Главная задача - быть помощником патриарха // Радонеж. Православное обозрение. - 2004. - № 6(147).
5. Малерб М. Религии человечества. - М.; СПб., 1997.
6. Марсель Мосс. Социальные функции священного. - СПб., 2000.
7. Пробудитесь. - 2004. - 24 апреля.
8. Токман В. Феномен священного і проблема розуміння сутності релігії // Українське релігієзнавство. - 2000. - № 14.





<<< Повернутись на попередню сторінку

 

     © 2003 Інститут Філософії НАН України. Всі права застережено.
розробка: Beleven Web Studio