НА ГОЛОВНУ  |  НОВИНИ  |  ПРО ІНСТИТУТ  |  НДР  |  ПУБЛІКАЦІЇ  |  КОНФЕРЕНЦІЇ  |  КОНТАКТИ  |  КОРИСНІ ПОСИЛАННЯ

Публікації

Публікації Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України

2004 рік

Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Центр духовної культури, - 2004. - № 43. - 13,25 др. арк.

__________________________________________________________________________

Скубішевська Т.С. аспірантка НПУ імені М.П. Драгоманова

РОЛЬ МОВНИХ СТРАТЕГІЙ У МІЖКУЛЬТУРНІЙ КОМУНІКАЦІЇ

У різних країнах світу, у тому числі й у порівняно благополучних з точки зору політичної стабільності і високих життєвих стандартів, сьогодні можна спостерігати зростання інтересу широких громадських кіл до мовних проблем, політичні баталії, громадські дискусії, конфлікти навколо мовних законів, реформ, норм літературної мови, сфер використання різних мов тощо. Мова перебуває в епіцентрі політичних і громадських інтересів. Це відбувається тому, що мовне питання практично віддзеркалює й концентрує в собі боротьбу різних етносоціальних, етнокультурних, етномовних, етноконфесійних груп, різних прошарків соціуму за власну ідентичність, право на своє бачення світу, власні пріоритети цінностей і власну інтерпретацію явищ навколишнього світу. Водночас у пріоритетах державної мовної політики, мовних стратегіях точиться боротьба політичних угруповань і лідерів за домінування й сфери впливу як у межах своєї нації і держави, так і поза її межами, у зовнішньополітичних відносинах, на міжнародному рівні.

Мова як матеріальне буття людської думки і засіб спілкування між людьми має дуже важливе значення. Вона не тільки є безпосередньою дійсністю думки, але й сприяє обміну думками, взаємному розумінню людей, організації їхніх спільних дій. Це стосується і суспільного виробництва, й усіх інших галузей суспільного життя. Та оскільки культура, як процес і суспільна функція, реалізується і розвивається в людських відносинах, мова, як дуже важливе знаряддя безпосередньої або опосередкованої організації таких відносин, являє собою надзвичайно суттєвий елемент національної форми культури і є засобом комунікації народів і культур.

Можна твердити, що кожне людське суспільство з його цілеспрямованою трудовою діяльністю є носієм певної культури, що має певні різновиди. Виразником культури є людська мова. Зв'язок мови з культурою так само не потребує доказів, як і зв'язок мови з суспільством - її носієм [1, 24]. Звідси випливає важлива культурна функція мови. Вона відкриває індивідові, як суспільній істоті, доступ до багатьох культурних досягнень, допомагаючи залучити окрему людину в процес суспільного культурного розвитку.

Національні особливості культури виявляються в певних традиціях, які закріплюють результати суспільного розвитку, виробничої діяльності, класової боротьби певної нації або народності, а також у моралі, звичаях, традиційних художніх формах. Але найяскравіше вони виявляються в мові. Тут національні особливості і відмінності відбиваються так виразно, що незнання мови може великою мірою утруднити доступ до здобутків відповідної національної культури.

Культура, так само як мова і пізнання, належить до соціальних, суспільних за своєю природою явищ. Між ними існує тісний зв'язок. Мова, справляючи певний зворотний вплив на мислення, не може не впливати також і на культуру. Вона є одним із компонентів духовної культури суспільства, своєрідним продуктом соціального розвитку.

Однією з рис, які характеризують культурну ситуацію розвинутих суспільств сучасного світу, є бурхливий розвиток масової комунікації та її засобів. Саме мова забезпечує досконалість інформативної та комунікативної функцій, засвідчує високий рівень духовної культури суспільства в цілому.

У сучасному світі проблема взаєморозуміння між народами стає дедалі нагальнішою, тому дуже важливо, щоб не виникали труднощі через зіткнення різних культур, що зумовлені різним історичним, політичним і культурним розвитком. Встановлення й розвиток міжнародних і міжкультурних контактів та зв'язків позначається на всіх сферах суспільного життя світової спільноти.

У 70-ті роки в мовознавстві відбувся поступовий перехід від панівного на той час структуралізму, важливий предмет якого становила "мова як система", до функціонального, прагматичного і комунікативного ставлення до мови, тобто до вивчення її "як засобу комунікації народів і культур". Цей перехід, що його називають ще "комунікативний переворот", може досягти значного прогресу в дослідженнях реальних механізмів функціонування мови, але і його потенціал виявився, в кінцевому підсумку, обмеженим. На якомусь етапі стало зрозуміло, що девіз комунікативної лінгвістики має бути трансформований як доповнення до вивчення "іноземної мови як засобу комунікації", а потім до вивчення "іноземної мови як засобу міжкультурної комунікації" [2, 16-17].

Мова відображає взаємодію між психологічними, комунікативними, функціональними і культурними факторами. Структура її відображає відомі функціональні критерії, що базуються на використанні мови як комунікативної зброї. Як засіб комунікації між членами суспільства, вона відображає багато аспектів певної культури. Таким чином, структура мови є породженням двох важливих факторів: один - внутрішній (тобто розум індивідууму, того, хто говорить), другий - зовнішній (культура, спільна з культурою інших, хто розмовляє тією самою мовою).

На початку ХХІ століття актуалізується і обіймає все більш домінуючі позиції концепція міжкультурного діалогу.

Культури розвиваються і досягають кульмінації тільки одна в одній, при цьому важливо не тільки внутрішнє накопичення та збереження культури, але й те, що піднесення культур відбувається завдяки конвергенції. Закон диференційованої єдності не означає, що культури можуть загубити свою індивідуальність та змішатися. Навпаки, це підкреслює глибину, винятковість кожної культури. Під комбінованим впливом двох факторів - суттєвої здатності культур до змішування і природного механізму будь-якого об'єднання - єдиний неповторний образ - відбувається діалог культур. Взаємодія і діалог, в якому культури досягають свого максимуму, - такий єдиний образ, що вимальовується, якщо ми зробимо спробу логічно застосувати до культури поняття суспільності.

Відзначаючи діалогову сутність культури, В.С. Біблер зауважує: "Кожна культура є деякий "дволикий Янус". Її обличчя так напружено повернуте до іншої культури, до свого буття в інших світах, як і всередину, в глибину себе, в прагненні змінити і доповнити своє буття" [4, 187].

За В.С. Біблером, культура - це "втягування" всіх минулих і майбутніх культур в єдину цивілізаційну драбину, зрозуміти її можна в її всезагальності, як безкінечний світ можливостей. Діалог культур актуалізує всезагальний зміст самого феномена "культура". В сучасному трактуванні діалогова сутність культури чітко простежується та актуалізується: культура є форма спілкування (діалогу) культур; культура є там, де є дві культури; культура - це граничність культур, момент взаємопочинання і взаємостановлення як культури [4, 431].

Дослідження світу спілкування показує, що відношення між культурами можуть бути різними: а) утилітарне ставлення однієї культури до іншої; б) неприйняття однієї культури іншою; в) взаємодія, взаємозбагачення, тобто відношення культур між собою як рівноцінними суб'єктами. Перший тип відношення означає зречення від своєї самобутності, добровільне підпорядкування іншій культурі; наслідком другого типу відношень є егоцентричні культури, що замикаються на собі і не бажають мати справу з іншими культурами. Прогресивним типом відношень, що слугує розвитку людської цивілізації, є третій тип.

1. Будь-яка культура являє собою сукупність неповторних і незамінних цінностей, оскільки саме через свої традиції і форми вираження кожен народ заявляє про себе всьому світові.

2. Всі культури становлять єдине ціле в спільному здобутку людства. Культурна самобутність народів поновлюється та збагачується завдяки контактам з традиціями та цінностями інших народів. Культура - це діалог, обмін думками та досвідом, досягнення цінностей і традицій інших.

3. Жодна культура не може абстрактно претендувати на право бути універсальною. Універсальність складається із досвіду всіх народів світу, кожен із яких затверджує свою самобутність. Культурна самобутність та культурна різноманітність нерозривно пов'язані одна з одною.

4. Культурні особливості не порушують єдності всезагальних цінностей, які об'єднують наші народи, більше того, вони роблять їх більш плідними. Різноманітність є самою основою культурної самобутності там, де пліч-о-пліч існують різні традиції.

Якраз третій тип відношень, для якого характерне ставлення культури до культури як до рівноправної, рівноцінної попри її відмінності, несхожості та унікальності, визначається як міжкультурний діалог, що сприяє розвитку в суспільстві соціокультурного розуміння належності до національного та світового співтовариства.

Розглянуті нами деякі положення про сутність сучасного діалогу культур мають методологічне значення для розробки основ соціокультурної освіти в суспільстві і є ключем до вибору стратегії комунікативно орієнтованої освіти.

Ми розглядаємо відношення взаємодії, взаємозбагачення, тобто відношення культур однієї до одної як до рівноцінних суб'єктів попри їх відмінності та унікальності, як діалог культур, що дає можливість формування в суспільстві соціокультурного розуміння належності до національного й світового співтовариства. Входження в світовий економічний простір поступово змінює національні традиції. Водночас міжкультурна комунікація дає можливість перебороти обмежений горизонт національної культури.

Серед філософів досі триває давня суперечка щодо інтерпретації картини світу. Деякі розглядають її як реальність, що існує незалежно від нашого сприйняття; інші вважають її тільки продуктом людського розуму. Така сама проблема виникає під час інтерпретації іншої культури. Виникає питання: коли ми оцінюємо її, вносячи під час її інтерпретації наше бачення світу, чи не деформуємо ми її? Чи не прагнемо ми використовувати наші параметри для пояснення явищ, які основані на цій логіці?

Щоб з'ясувати це, запроваджуємо, поряд з іншими, термін "міжкультурна комунікація". Визнання існування різноманітності соціальних груп означає збереження єдності колективу, але не виключає освітніх програм. Це - взаємодія, обмін, зняття бар'єрів, взаємність та солідарність. У процесі вивчення комунікації іноземної мови водночас вивчають цивілізації та культурну компетенцію. У центрі досягнення взаємодії та взаєморозуміння між народами, державами, партнерами із співпраці постає проблема ефективного міжкультурного спілкування.

Вивчення іноземних мов, їх застосування як засобу міжнародного спілкування неможливе без глибокого і різнобічного знання культури носіїв цих мов, їхнього менталітету, національного характеру, способу життя, звичаїв, традицій та ін. Важливе значення в міжкультурному діалозі народів європейського простору відіграє англійська мова.

Оволодіння новою мовою - це проникнення в нову культуру, духовне освоєння нових цінностей, напрацювання нових звичок спілкування. Реальному спілкуванню передує етап "випереджаюча комунікація". В зв'язку з цим великого значення набувають стереотипи іншомовної культури. Будучи результатом інтелектуальної, інтерпретаційної, духовної діяльності, вони відображають реальне життя та культуру. При цьому культура народжує контркультуру та цікавість до іншої іншомовної культури, до загальногуманістичних цінностей. Тільки поєднання цих знань - мови і культури наших партнерів зі світового співтовариства - може забезпечити ефективне і плідне спілкування. Проблема міжкультурної взаємодії, взаємосприйняття, взаємовпливу міцно пов'язана в наш час з концепцією діалогу культур.

Діалог культур потребує створення діалектико-методологічних умов для вивчення іншомовної та рідної культури, вміння їх порівнювати. Відповідний культурний рівень особи виявляється в типі мислення, у вираженні почуттів, у манері спілкування і навіть у виробництві конкретних товарів. Культура дає можливість групі людей забезпечити своє виживання в іншій країні. Адже культуру набувають, передають кодами, символами, мовою, жестами. Основи культури створюються із міфів, вірувань та всіх цінностей, які з нею пов'язані. Культурні зміни належать до складних процесів, які відбуваються найчастіше під час взаємодії з іншими культурами. Ось чому щоб добре, ефективно вивчати іноземну мову, треба усвідомити цінність власної, української, культури, а це неможливо без визнання цінності нашої мови.



ЛІТЕРАТУРА

1. Сафонова В.В. Изучение языков международного общения в контексте диалога культур и цивилизаций. - Воронеж, 1996.
2. Донец П.М. Основы общей теории межкультурной коммуникации: научный статус, понятийный аппарат, языковой и неязыковой аспекты, вопросы этики и дидактики. - Х., 2001.
3. Тейяр де Шарден П. Феномен человека. - М., 1987.
4. Библер В.С. От наукоучения к логике культуры. Два философских введения в двадцать первый век. - М., 1991.
5. Потебня А.А. Язык и народность // Потебня А.А. Мысль и язык. - К., 1993.
6. Кремінь В.Г., Ткаченко В.М. На терезах глобалізму // Політика і час. - 1999. - № 1.





<<< Повернутись на попередню сторінку

 

     © 2003 Інститут Філософії НАН України. Всі права застережено.
розробка: Beleven Web Studio