НА ГОЛОВНУ  |  НОВИНИ  |  ПРО ІНСТИТУТ  |  НДР  |  ПУБЛІКАЦІЇ  |  КОНФЕРЕНЦІЇ  |  КОНТАКТИ  |  КОРИСНІ ПОСИЛАННЯ

Публікації

Публікації Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України

2004 рік

Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Центр духовної культури, - 2004. - № 43. - 13,25 др. арк.

__________________________________________________________________________

Навроцький О.І. кандидат соціологічних наук, Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна

ДЕЯКІ АСПЕКТИ ОБГРУНТУВАННЯ ЗАСАД ІННОВАТИКИ У ВИЩИЙ ШКОЛІ

Інноваційний шлях розвитку вищої школи має спиратися на теоретичні положення інноватики - науки про нововведення, що зародилася у відповідь на потребу практики в ефективнішому розв'язанні завдань інтенсифікації і прискорення економічних і соціальних процесів.

Традиційно проблематику нововведень розробляли в рамках економічних концепцій науково-технічного прогресу. Останнім часом внаслідок своєї багатоаспектності вона вийшла за межі власне економічної науки й усе наполегливіше вимагає залучення потенціалу соціології, загальної теорії управління, психології. Це сприяло виникненню різноманітних підходів, інтерпретацій, що дають найчастіше суперечливі результати в дослідженні проблеми нововведень.

У цьому зв'язку доцільно спочатку розглянути загальну типологію нововведень, а потім їх інтерпретацію в педагогічній інноватиці, роблячи акцент на соціологічному аспекті міждисциплінарного синтезу.

У загальній теорії інновацій на основі їх предметного змісту прийнято розрізняти техніко-технологічні, соціальні, економічні, організаційно-управлінські та інновації комплексного характеру.

За якісними параметрами інновації звичайно поділяють на модифікаційні, комбінаторні та радикальні [1, 16]. Ми пропонуємо доповнити цей поділ такими їх різновидами, як модернізаційні та демодернізаційні, реальні й можливі, особливо наголошуючи при цьому на квазіінноваційних. У реальних процесах їх змісти можуть змінюватися, використовуватися як сигнальні функції, стимулятори процесу тощо.

Однак такою класифікацією не вичерпуються завдання і можливості інноватики. У коло її дослідницьких інтересів входять: вивчення інноваційних процесів у цілому (моделі, загальні концепції), окремих етапів інновацій, визначення умов успішності їх здійснення з погляду механізмів передавання й оброблення інформації, характеристик середовища, де впроваджується нововведення, економічних чинників, культурних традицій та ін. Значне місце серед праць, присвячених цій проблематиці, посідають дослідження соціальних механізмів, що забезпечують інноваційний процес [2, 53].

Соціологічні дослідження інноваційних процесів у вищій школі потребують також вирізнення значеннєвого поля педагогічної інноватики. Семантика цього поля містить низку значень, що можуть утворювати складні семантичні комплекси. Назвемо основні з них:

- новина;

- нововведення;

- новація;

- інноваційний процес;

- інноваційна педагогічна технологія;

- інноваційний експеримент.

Як слушно підкреслює О.В. Попова, педагогічна інноватика передбачає міждисциплінарний синтез у теоретико-методологічному осмисленні здобутих філософських, соціологічних, психологічних, дидактичних, економічних та інших знань [3, 9].

Розглядаючи смислове поле інноватики, варто зазначити, що новації, як правило, являють собою повсякденну соціальну практику відновлення. Для них характерне акцентування відмінності від попередньої традиції, причому не тільки в широкому культурному значенні, але й у методологічному. Новації належать звичайно до сфери повсякденності, виступаючи як ідея, перетворена на предмет [4, ХІІ].

На відміну від новацій обсяг поняття нововведення ширше. Він містить елемент активної дії або руху, якщо мова йде про систему, що саморозвивається (такими є соціальні системи). Показово, що А.І. Пригожин характеризує нововведення як "перехід якої-небудь системи з одного стану в інший зі своїм життєвим циклом" [5, 271].

Деякі дослідники вирізняють у понятті нововведення початок нової традиції або нового циклу. Так, Гіппель під нововведенням розуміє перше застосування нового продукту або перше виявлення нового процесу [6, 65].

Інновація, яка наближається за значеннєвим ядром до поняття нововведення, має технологічний і управлінський аспекти. Зокрема, інновація визначається як "цілеспрямоване і кероване внесення змін у практику утворення шляхом створення, розповсюдження і засвоєння новотворів [7, 1].

Типологія педагогічних інновацій, що стосуються вищої школи, може бути представлена залежно від сфери їх здійснення (інновації, що стосуються змісту освіти, інновації у технології навчання і виховання, інновації в управлінні освітою), від природи і походження (зовнішні, внутрішні), від способу їх здійснення (систематичні, спонтанні, випадкові).

Багатоаспектність нововведень зумовлює різноманіття їх детермінацій. Так, В.Томпсон визначає їх як "генерування, прийняття і впровадження нових ідей, процесів, продуктів, послуг". Е.Роджерс і Ф.Шумакер розглядають нововведення не так з позицій об'єктивної новизни ідеї, продукту та ін., як з точки зору сприйняття їх новизни споживачем: "нововведення - це ідея, практика або продукт, що сприймаються індивідом як нові". Й.Перлакі вважає, що нововведення - "комплексний процес створення, поширення і використання нового практичного засобу (новизни) для кращого задоволення вже відомої суспільної потреби; водночас це процес поєднаних із цими новаціями змін у тому речовинному і соціальному середовищі, у якому відбувається його життєвий цикл".

М.І. Лапін і Б.Ф. Сазонов, спираючись на системно-діяльнісну концепцію нововведень, визначають це поняття через інноваційну діяльність, що становить сутність нововведень і має специфічну організацію: "виникаючи як порушення "нормальної течії" плину процесів та організаційних структур, вона розвивається до певної органічної цілісності - динамічної і такої, що взаємодіє з навколишнім середовищем (соціальним і речовинним)".

В.С. Дудченко тлумачить нововведення як новий для цих організацій спосіб вирішення проблем.

Певну чіткість у визначення терміна може внести визнане у соціальній науці розрізнення понять нововведення (як окремого об'єкта впровадження, будь-якої позитивної зміни в різних елементах системи) та інноваційного процесу як виникнення, розробки, здійснення цих змін на практиці. Цього визначення будемо дотримуватися і ми, розуміючи під нововведенням "таку цілеспрямовану зміну, що вносить у середовище впровадження (організацію, соціальний інститут, суспільство) нові, відносно стабільні, елементи" [2, 28-29]. Отже, нововведення є одиничною "клітинкою" цілеспрямованих змін системи, переходу її з одного якісного стану в інший - інноваційний процес, його зміст.

Велике значення для подальшого аналізу має розроблена в рамках інноватики класифікація нововведень, що дає змогу робити значною мірою обґрунтовані прогнози ефективності інноваційних процесів (передбачати можливі соціальні й психологічні бар'єри, організаційні труднощі, намічати певні заходи щодо їх подолання з урахуванням особливостей окремих нововведень). Аналіз літератури показує, що класифікувати нововведення можна за досить великою кількістю критеріїв (єдиної загальноприйнятої класифікації на сьогоднішній день у науці немає) залежно від тих цілей, що їх становить той або інший дослідник. Для нашого дослідження важливим є аналіз можливих типів нововведень за такими критеріями, як предметний зміст нововведення, тип нововведення.

За типом нововведень їх предметним змістом є продуктивні нововведення - виробництво нових товарів, нової техніки (устаткування, приладів), технологічні - модифікація процесів виробництва, нові технології виробництва товарів, послуг, знань тощо, соціальні - спрямовані на створення нових організаційних структур, стимулів до діяльності, формування нових суспільних відносин та ін. Перші два із зазначених типів нововведень деякі автори, поєднуючи їх, залічують до матеріально-технічних [5, 59-60]. Визначаючи тип того чи іншого нововведення за предметним змістом, треба брати до уваги ті цілі, на реалізацію яких спрямоване це нововведення. Так, комп'ютеризація навчального процесу у вищій школі є, на перший погляд, матеріально-технічним нововведенням, оскільки передбачає низку суто технічних змін. Водночас за цілями, що стоять перед нею (індивідуалізація процесу навчання, новий рівень інформаційного забезпечення навчального процесу), це - соціальне нововведення.

Зазначимо, що, як і будь-яка типологія, типологія нововведень досить умовна: у "чистому вигляді" ці типи нововведень навряд чи існують (важко уявити собі матеріально-технічне нововведення, що не має соціальних наслідків, можливо навіть на мікрорівні; нерідко й соціальні нововведення потребують нової матеріально-технічної бази). Тому всі нововведення тією або іншою мірою мають комплексний характер, поєднуючи в собі елементи соціальних і матеріально-технічних нововведень. Але основним їх предметним змістом за тими цілями, на реалізацію яких вони спрямовані, за змістом суспільних або групових потреб, що їх вони мають задовольнити, нововведення можуть бути віднесені до одного із цих типів. Ті цілі реформи вищої школи України, досягнення яких потрібні для виходу її з кризи, передбачають, звичайно ж, низку комплексних нововведень. Разом із тим за своїм основним предметним змістом останні є соціальними. Спинимося докладніше на їх особливостях.

До соціальних нововведень належать: правові - зміни в законодавстві, статутах організацій, що ініціюють розвиток тих або інших форм діяльності або сприяють йому; поява нових організаційних структур, виникнення і розвиток нових суспільних і групових відносин; економічні - нові форми і методи матеріального стимулювання, критерії оцінювання й форми оплати праці, що мають ініціювати розвиток корисних, з погляду поставлених цілей, видів і змісту індивідуальної та групової діяльності; управлінські (організаційно-управлінські) - нові типи організаційних структур, форми і методи управлінської діяльності, прийняття рішень і контролю за їх виконанням, спрямовані на зміну відносин у системі "керівництво-підпорядкування"; педагогічні - нова організація навчального процесу, нові методи навчання й виховання, спрямовані на опосередковану (через новий зміст навчально-виховного процесу) зміну кінцевого продукту вищої освіти - особистості людини.

Соціальні нововведення мають свою специфіку. На відміну від матеріально-технічних нововведень, вони менше вивчені і на їх особливостях треба спинитися окремо. Як слушно зазначає А.І. Пригожин [2, 46-57], "соціальні нововведення більш варіабельні. Вони перебувають у тісному зв'язку з конкретними формами культури, і тому їх сприйняття і результати можуть суттєво відрізнятися, наприклад, у різних національних і мовних регіонах, що мають свої особливості. Ці нововведення мають дуже міцний зв'язок із груповими і навіть особистісними якостями реципієнтів, оскільки їх результатом є нові форми поведінки працівників. Отже, цілком можливо, що кількість варіантів реалізації такого нововведення дорівнюватиме кількості реципієнтів;

- розробка і впровадження соціальних нововведень передбачає наявність порівняно широкої соціальної бази: розробка їх вимагає колективної творчості, а впровадження - опори не на ентузіазм одинаків або наказ вищих органів керування, а на цілі соціально-професійні групи, що має досить високий статус;

- впровадження і використання соціальних нововведень не вимагає великих матеріальних і фінансових витрат. Разом із тим їх вартість може бути дуже високою. Адже предметом змін у них стають люди: їхні статуси, звичні форми службової поведінки, міжгрупові та міжособистісні стосунки. Обов'язково інтереси одних груп працівників підпадають під удар, інші категорії - виграють. У цілому напруженість і "стресоємність" управлінських інновацій вища, ніж, наприклад, технічних;

- соціальні нововведення легше за інші види нововведень "імітувати", лише зображуючи хід реального інноваційного процесу. Для них характерна і менша стійкість: практично на будь-якому етапі можливе повернення до колишньої системи відносин.

- впровадження та використання соціальних нововведень завжди супроводжується перерозподілом повноважень і відповідальності в рамках зміненої структури. Останнє практично неможливо здійснити без прямої підтримки вищих органів управління, опори на певні групи керівників у межах самої системи (організації).

Принципове значення має також поділ нововведень на радикальні базові (якісно нові засоби, продукти тощо, що викликають якісні зміни в здійсненні діяльності, в мірі задоволення тих чи інших потреб), зміни, які модифікують або удосконалюють, тобто поліпшують вже наявні засоби, способи, продукти. Для соціальних досліджень така типологія важлива не тільки для того, щоб зрозуміти суспільну значущість нововведень, але й для того, щоб по-різному їх забезпечувати (висота й інтенсивність бар'єрів до радикальних нововведень бувають більшими). Використання такої класифікації нововведень відкриває можливості для вивчення індивідуальних і групових розходжень у їх сприйнятті: одне і те саме нововведення частина реципієнтів сприймає як радикальне, що викликає корінний злам звичного життя, руйнування сформованих стереотипів, а для інших воно ж постає як удосконалене, таке, що не потребує надзвичайних зусиль для впровадження.

Важливо розрізняти, з одного боку, нововведення продуктивні й такі, що забезпечують, з іншого - радикальні й модифікуючі. Продуктивні нововведення - це одержання якісно нового підсумкового продукту діяльності організації, системи. Ми вже розглядали важливу інноваційну закономірність - принципи пріоритетності продуктивних нововведень над тими, що забезпечують. Це пов'язано з тим, що орієнтація на новий "продукт" незмінно сприяє вдосконаленню засобів його одержання, тоді як нові засоби, технології не завжди означають появу нової якості на виході.

Поділ нововведень на радикальні і ті, що модифікують, заснований на оцінюванні інноваційних наслідків їх впровадження. Якщо перші передбачають появу принципово нових результатів діяльності, форм і методів управління, технологій, то інші - їх поліпшення, доповнення в межах колишньої якості. У цьому разі очевидним є інше взаємовідношення між ними. Нововведення, що модифікують (кількісно їх має бути більше), пристосовують систему, організацію, процес до умов, що змінюються. Але їх адаптивні можливості не безмежні. На певному етапі, коли вимоги соціального або технічного прогресу впадають у глибоку суперечність з системою в цілому або окремими аспектами її діяльності, нововведення, що модифікують, вже не в змозі їх згладити і, "консервуючи" систему (елемент, процес) у колишній якості, починають відігравати негативну роль. Виникає конча потреба в базовому радикальному нововведенні. Після його впровадження нова група нововведень, що модифікують, буде максимально розкривати його потенціал.

Зазначимо, що можна назвати ще чимало підстав для класифікації нововведень - залежність від відношення до попереднього стану, продукту або функції, від обсягу, соціальних наслідків, які вони викликають, від масштабу тиражування тощо [2, 46-51].

Отже, завданням соціологів є розкриття тих механізмів, що лежать в основі прийняття або, навпаки, відторгнення нововведень. Адже багаторічний досвід інноваційної діяльності засвідчує, що на успішність реалізації нововведень впливають не тільки об'єктивні чинники, але й суб'єктивні: внутрішня налаштованість реципієнтів на інноваційну діяльність, бажання брати в ній активну участь і всіляко сприяти інноваторам або, навпаки, неприйняттю нововведень, виявляти байдужість, протидію їх ініціаторам.



ЛІТЕРАТУРА

1. Хомерики О.Г., Поташник, Лоренсов А.В. Развитие школы как инновационный процесс. - М., 1994.
2. Пригожин А.И. Инноватика - зачем она? // Проблемы теории и практики управления. - 1988. - № 2.
3. Попова О.В. Становлення і розвиток інноваційних педагогічних ідей в Україні у ХХ ст. - Х., 2001.
4. Kingston W. The Political Economy of innovation. - Hague, 1984.
5. Пригожин А.И. Нововведения: стимулы и препятствия (социальные проблемы инноватики). - М., 1989.
6. Hippel E. User's role in industrial innovation // Management of research and innovation. - Amsterdam, 1980.
7. Проект положения об инновационной деятельности в системе образования. - М., 1998.





<<< Повернутись на попередню сторінку

 

     © 2003 Інститут Філософії НАН України. Всі права застережено.
розробка: Beleven Web Studio