НА ГОЛОВНУ  |  НОВИНИ  |  ПРО ІНСТИТУТ  |  НДР  |  ПУБЛІКАЦІЇ  |  КОНФЕРЕНЦІЇ  |  КОНТАКТИ  |  КОРИСНІ ПОСИЛАННЯ

Публікації

Публікації Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України

2004 рік

Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Центр духовної культури, - 2004. - № 43. - 13,25 др. арк.

__________________________________________________________________________

Мозговий О.Л. аспірант Слов'янського державного педагогічного університету

ГЛОБАЛІЗАЦІЯ: СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ НАСЛІДКИ

Глобалізація дуже поширилась в другій половині ХХ століття внаслідок міжнародної торгової активності, полегшеної зростанням транснаціональних корпорацій і економічною силою США, Японії і Європейської спільноти.

Сучасному аналізу процесу глобалізації присвячено низку наукових праць. Так, зокрема, в книжці Директора Центру міжнародних досліджень професора А.І. Уткіна "Глобалізація: процес і осмислення" аналізуються соціально-політичні, економічні перетворення, що знижують бар'єри між державами, а також висвітлюються закони світової глобалізації, особливості та феноменальні риси суспільного життя.

Г.-П. Мартін і Х.Шуман у праці "Западня глобалізації" демонструють зворотний бік фінансового світу, політичного життя та діяльності транснаціональних корпорацій, не лишаючи ілюзій щодо справедливої конкуренції, свободи та рівності для всіх. У колективній монографії "Грані глобалізації: Важкі питання сучасного розвитку", виданій Фондом Горбачова, розглядаються нові реалії світу, що глобалізується, аналізується гуманістична альтернатива існуючому стану речей, в якому глобалізація постає складним, багатогранним, суперечливим процесом.

Відомий академік Е.А. Азроянц ("Глобалізація: катастрофа або шлях до розвитку?") аналізує фактографічний матеріал, на основі якого висуває і обґрунтовує концепцію циклічного розвитку всесвітньої історії та структури її циклів. Автор намагався дати відповідь на питання, в чому сутність глобалізації, показати її суб'єктивні і об'єктивні аспекти, розглядаючи цей феномен в трьох ракурсах: як проблему, як реальність і як процес.

Темою нашого дослідження є соціально-економічні реалії та напруження між глобальним характером світової економіки і подальшим акцентуванням значущості держави як важливого суб'єкта політичної організації. Існуюча взаємозалежність не припускає відношень симетрії між світовими спільнотами, що спричинює появу соціально-економічної нерівності та структурування світу по лінії Північ - Південь. Глобалізація впливає на сучасний світ: з одного боку - поєднує його, а з іншого боку - руйнує. В усіх своїх проявах вона міцно пов'язана з геополітичними напрямами основних полюсів сили, що репрезентують сучасні цивілізаційні світи.

Для більшості глобалізація - це процес становлення економічного, політичного й культурного панування найсильніших в економічному і військовому розумінні над слабкими. Найзагальніший поділ виявляється в протиставленні багатих країн бідним. "Історичною відповідністю цьому економічному поділу став культурний поділ на Схід і Захід, де меншою мірою акцентується увага на відмінності в економічному добробуті та більшою мірою - на відмінності в основній філософії, цінностях і стилі життя" [12, 32-33]. У рамках цього процесу не тільки розширюється розрив між заможними і незаможними, але й збільшується чисельність бідняків, виникає загроза для цивільного суспільства, все більше людей опиняється за межею крайньої бідності. Існує ризик витіснення найбідніших країн на узбіччя світового господарства. На думку О.Вебера, глобалізація являє собою свого роду кентавра, "тіло" якого - технологічна революція у сфері інформатики та телекомунікації, прискорене зростання транснаціональних переливів капіталу та міжнародної торгівлі, зростаюча взаємозалежність суспільств, а "голова" та "руки" - уряди США, уряди інших держав фінансової "сімки" та організації, котрі ними контролюються і діють згідно з принципами Вашингтонського консенсусу, в дусі ідеології та політики неоліберального ринкового глобалізму [1, 174]. Виникають труднощі в пристосуванні до глобалізації тих держав, що розвиваються, і тих країн, що мають перехідну економіку, через непідготовленість їхніх національних економічних, адміністративних та правових систем. Збільшується розрив у доступі до досягнень інформатизації як серед окремих країн, так і між різними соціальними групами. Відбувається витіснення зі сфери зайнятості робітників, які менше пристосовані до технічного прогресу, та зміни у поділі праці, зростання безробіття, особливо в державах, що розвиваються. "Відмінність у добробуті можуть призвести до конфліктів між суспільствами, але, як показують факти, це має місце в основному тоді, коли багаті та могутніші країни намагаються завоювати або колонізувати бідні та більш патріархальні країни. У сучасному світі відбулася деколонізація, на зміну колоніальним визвольним війнам прийшли конфлікти між визволеними народами" [12, 33].

Глобалізація - широке поняття, що дає змогу підводити під нього різні явища, спільні в тому, що вони досягають глобальних масштабів. М.П. Іванов вважає, що посилення взаємних зв'язків, взаємної залежності й уразливості людей, спільнот і держав, яке набрало глобальних масштабів наприкінці ХХ століття, і є основним змістом феномена глобалізації. Вона охоплює всі основні сфери життя суспільства - економіку, політику, соціальні відносини, культуру, ідеологію, а також відносини людства з навколишнім світом [2, 6]. Значення слова "глобалізація" припускає, що йдеться про процес формування певної світової цілісності, єдиної світової системи.

Глобалізація - об'єктивний процес, в якому закладено нові можливості для загального розвитку; це - революція в галузі інформатики та телекомунікації; вона дає змогу повніше, ніж коли-небудь, використовувати переваги міжнародного поділу праці, виробничої кооперації, наявні ресурси. Значні надії породжувало посилення взаємозв'язку та взаємозалежності держав, націй, народів, регіонів і континентів, що становило об'єктивні передумови для зміцнення міжнародного співробітництва, спільного пошуку відповідей на головні проблеми, з якими людство зіткнулося останніми роками [6, 11]. Стає очевидним, що плюси глобалізації супроводжуються серйозними мінусами. І усвідомлення цього підкріплюється реальними негативними наслідками, які опановували маси. Глобалізація не зменшує, а посилює світову нерівність. З'ясовується, що ризики її досить великі. Існувала думка, що ресурси, вивільнені внаслідок припинення гонки озброєння "холодної війни", підуть на те, щоб допомогти менш розвинутим країнам подолати свою відсталість і спробувати хоча б скоротити прірву між Північчю і Півднем. Але цього не сталося: розрив у рівнях розвитку між багатими і бідними країнами почав збільшуватися. "Після закінчення "холодної війни" перший, другий і третій світи колишньої епохи поступилися місцем новому поділу - на готових швидко адаптуватися до змін і не готових до цього. Перші озброїлися новими інструментами науки і технології, а другі вважають зміни занадто хворобливими, що зазіхають на занадто дорогі для них цінності" [5, 24].

На рівні спільнот інформаційна глобалізація використовується як для розвитку зв'язків між народами, так і для розпалення взаємної ворожнечі та ненависті. Іванов вважає, що відбувається процес взаємопроникнення та взаємозбагачення культур і водночас зростають у нетерплячість, хвиля войовничого націоналізму та релігійного фундаменталізму, що повертає людство до середньовіччя та релігійних війн, захльостує різні регіони світу [4, 5]. Парадокс сучасного етапу глобалізації полягає в тому, що на його тлі, паралельно з процесами глобальної інтеграції, інтенсивно відбуваються процеси сучасної цивілізаційної диференціації та глобальної дезінтеграції, роз'єднання світу. Зіткнення західної та ісламської цивілізацій стало глобальною реальністю з важкою динамічною інерцією. Цей конфлікт - загроза для всього людства.

Глобалізація, як ми вже зазначали, передбачає, насамперед, денаціоналізацію і можливу трансформацію національної держави в державу транснаціональну. Як вважає Глінчикова, саме передавання реальних функцій інтеграції, керування і контролю в суспільстві неформальним політичним акторам призводить до більшого розмивання суверенітету традиційних державних систем і еволюції традиційної індустріальної державно-центричної моделі міжнародної системи в цілому [10, 5]. Національна держава втрачає понад заплановані поступки в межах загального європейського ринку, суверенітет, причому в усіх сферах - фінансових ресурсів, політичної й економічної волі дій, інформаційної і культурної політики, повсякденної ідентифікації громадян [4, 33]. Зростання значення неформальних структур контролю та впливу є неодмінним наслідком двох найважливіших революцій останнього часу, що ознаменували собою глобальний перехід від індустріального до постіндустріального, або інформаційного, типу розвитку, за якого руйнується технологічна монополія формальних політичних структур на інформацію. Сучасний етап глобалізації світового соціально-економічного простору є не чим іншим, як переходом до нової моделі світової інтеграції, що відповідає постіндустріальному, інформаційному типу розвитку. Глобалізація інформаційних мереж одночасно викликає як до об'єднання людей, так і їх роз'єднання. На рівні особистості це виявляється в посиленні зв'язків і причетності до подій у світі, а також - у відчуженні, зануренні у віртуальний світ образів і подій, у втечі від реальності. Відбувається послаблення зв'язків особистості з певним середовищем або групою, що раніше виступала певною системою норм, цінностей, стандартів поведінки. Процес індивідуалізації прогресує, насамперед, в індустріально розвинутих країнах, поширюючись і в менш розвинутих і бідних суспільствах, де його стимулює дестабілізація соціально-економічного статусу масових груп населення. Індивідуалізація призводить до відмови від колишніх, традиційних стандартів, однак вона неодмінно веде вже до якісно нової моделі, орієнтації на певну універсальну масову модель споживання, породжену суспільством матеріального достатку і відсутності духовних цінностей. Це викликає незадоволення гонкою матеріального споживання, прагненням до нових ціннісних орієнтирів.

Будь-який великомасштабний суспільний струс має свою соціальну складову. Виграють економічно найбільш розвинуті країни і великі фінансово-промислові комплекси, що спираються на них. Саме тому вони виступають нині як основна глобалізуюча сила. Програють менш розвинуті держави, передусім ті, які примусово глобалізують, для яких рух до цілісної системи світобудови обертається величезними матеріальними й соціальними витратами.

Глобалізація призвела до хворобливого зламу сформованих суспільних відносин і стереотипів поведінки багатьох сотень мільйонів людей. Останнім часом вона перетворюється в гостру політичну проблему, що стосується численних верств населення різних регіонів світу. Форуми міжнародних фінансових організацій, ВТО, зустрічі глав держав, присвячені проблемам світової економіки, супроводжуються масовими демонстраціями протесту противників глобалізації. У зв'язку з цим виникає нагальне питання: що таке глобалізація, чи є вона наслідком змови міжнародної фінансової олігархії, глобальних транснаціональних корпорацій, правлячих держав, які є лідерами в економічному та військово-політичному плані, чи це - об'єктивний процес, який не залежить від волі і бажання його вільних та невільних учасників? "Виникає масовий опір, у ході якого в процеси, що відбуваються, вносяться істотні корективи. Цей опір, хоча й набирає гострих форм, в кінцевому підсумку відіграє позитивну роль, тому що допомагає позбутися перехльостів і наносів, властивих черговим суспільним змінам" [1, 168].

Антиглобалізація - це певне протистояння процесу глобалізації. Представники цього руху не мають за мету радикальну боротьбу проти глобалізації. Новизна його випливає з ситуації, що склалася в світі і пов'язана з негативними наслідками глобалізації. Для цього руху характерні принципово нові методи організації - плюралізм та інтернаціоналізм класової структури; масовість акцій; поєднання методів діалогу і громадянської непокори владі. Антиглобалісти прагнуть застерегти основних її керівників від кроків, що призводять до екологічних катастроф, політичних нестабільностей, розпаду суспільств. Загалом цей рух досить різноманітний - до нього входять представники всіляких суспільних, неурядових організацій. Він поєднує тих, хто є супротивником неоліберальної моделі розвитку, корпоративного капіталізму, американського імперіалізму: комуністи, екологи, правозахисники і навіть представники церкви. Союзниками антиглобалістів є також профспілки розвинутих країн, що втрачають у процесі створення закордонних філій ТНК робочі місця. "Певну ненависть до процесу, що розтрощує всі основи, виражають люди, чиє знайомство з Заходом і об'єктивними передумовами модернізації не викликає сумніву. Ці жертви застосовують технічні засоби глобалізації" [5, 80]. Основне для руху - пошуки нових, гуманних шляхів глобалізації; демократична, соціальна глобалізація, що зважає на інтереси всіх верств населення. Найближчі цілі - дестабілізація діяльності окремих корпорацій, війна проти МВФ, ВТО, ВБ, підтримування опору в третьому світі. Завдання антиглобалістів - перехід до більш справедливої моделі суспільного устрою.

Діяльність антиглобалістів спрямована на зрив конференцій, зустрічей на вищому рівні; бойкотування різних ТНК і нанесення шкоди їхньому майну, анулювання наднаціональних організацій типу ВТО, МВФ, ВБ; на розробку альтернативних механізмів розвитку світового співтовариства [11, 319]. Більшість засобів масової інформації приділяють увагу ексцесам, актам насильства, які супроводжують ці масові виступи, участі в них студентів, яких звинувачують у схильності до бешкетувань, лишаючи в тіні реальні причини та справжній зміст цих подій. Справедливість, солідарність, демократія, економічні та соціальні права, самоврядування, здорове навколишнє середовище - це цінності, що їх обстоюють антиглобалісти.

Щоб зрозуміти, якою має бути опозиція майбутнього, що протистоїть глобалізму, потрібно чітко збагнути, як улаштовано сучасний глобальний режим, котрий приходить на зміну політичній карті минулого. "За таких обставин на перший план усе більше висувається необхідність перетворення глобалізації в справді глобальний процес, що відповідає інтересам усіх її учасників. А останнє залежить від створення такої моделі глобалізації, яка буде відповідати не обмежено-груповим цілям, а інтересам основних суспільних сил" [9, 153]. Існує думка, що глобалізація вигідна тільки США та багатим країнам, а іншим - передвіщає тільки лихо. Звідси - неприйняття глобалізації у будь-яких її виявах, ненависть до США і пов'язаних із ними міжнародних організацій.

Глобалізація - об'єктивний процес, зумовлений технічним прогресом та інформаційною революцією, розвитком міжнародних зв'язків. Однак вигодами цього процесу можуть скористатися лише високорозвинені країни Заходу, тоді як інший світ приречений на подальше відставання.

Жоден народ не може бути обмежений у власному праві на вільний доступ до всіх досягнень і благ світової цивілізації й культури. Тільки такий доступ робить народи рівними між собою. Нинішній процес глобалізації може і має бути спрямований таким чином, щоб перетворитися в демократичний процес, центральне місце в якому будуть посідати люди. Перед нами - нова суспільна свідомість, що розвивається в усьому світі, де загальну цінність становлять рівноправність, соціальна справедливість, демократія, права людини.

Глобалізація може поставити під загрозу подальшу модернізацію та соціальні зміни. Вирізняють такі протидії її, як поширення в усіх країнах правильних уявлень про людину, її призначення, сенс життя. Ці уявлення повинні поширювати люди, що чітко розуміють загрозу, яка нависла над земною цивілізацією. У розвинутих країнах, у межах так званого "золотого мільярду", протягом останніх десятиліть склався порівняно стабільний соціальний стан. Проте й тут, зокрема під впливом глобалізації, виникають нові складні проблеми [1, 168]. Не випадково одним із помітних явищ суспільного життя кінця минулого і початку теперішнього століття є поява міжнародного руху, спрямованого проти процесу глобалізації, який реалізується протягом останніх десятиріч.

В економічній сфері, як і в усіх інших, домінація західного полюсу цивілізації ґрунтується на універсалізації того господарського укладу, що історично склався в західних країнах, і в безальтернативному нав'язуванні його постулатів і критеріїв усім іншим народам. У планетарному масштабі затверджуються не тільки економічні моделі й структури, але й система оцінок і критеріїв, відповідно до яких виробляється кваліфікація економічних показників. Відмінність економічної історії різних народів і цивілізацій, фундаментальна своєрідність їхніх господарських культур при цьому цілком ігнорується.

Антиглобалізм передбачає виведення з приватного контролю таких суспільних благ, як: природні ресурси; знання і засоби їх одержання. До вимог антиглобалізму належать і такі, як розширення міжнародно визнаних стандартів соціального захисту, обмеження фіктивного сектора глобальної економіки; демократизація інститутів, що регулюють світові політичні, економічні процеси (МВФ, ВТО та ін.). Отже, альтернатива капіталістичній глобалізації існує. Вирівнювання рівня розвитку ринкових світів має відбутися внаслідок зміни світогосподарських відносин. Прообразами майбутньої світової влади нині виступають такі підконтрольні США фінансові організації, як Світовий Валютний Фонд (МВФ), Всесвітня Торговельна Організація (ВТО), Всесвітній Банк та ін. Діяльність Міжнародного Валютного Фонду і Всесвітнього Банку спрямовано на те, щоб остаточно позбавити національні держави економічної суверенності, зробивши національні моделі економік різних держав цілком залежними від економічної структури "багатої Півночі". Політичним оформленням процесу структурного об'єднання світу під егідою Заходу є ліберально-демократична ідеологія. Універсалізація ліберально-демократичної політичної системи має сприяти зосередженню політичної влади на новому наднаціональному органі, умовно іменованому "світовим урядом". На створення такої планетарної структури спрямовані зусилля стратегів західної цивілізації.

Ще Валерстайн, Фукуяма, Бжезинські та інші звернули нашу увагу на рух світу до "нового світового порядку", за якого провідну роль у світі відіграватимуть країни Заходу на чолі з США. А події 11 вересня - це не просто тероризм, це реакція на образу людей "новим світовим порядком", образа глобалізацією.

Глобалізація - це новий світ, у якому глобальні гравці діють на полях національних держав. Встановлення контролю над розподілом ресурсів у світовому масштабі в інтересах "багатої Півночі" є однією з головних цілей "нового світового порядку". Американські уряди, незалежно від політичної орієнтації, майже завжди прагнули досягнення того, що вони розуміли під своїми національними інтересами. Доти, доки потрібно було боротися з "імперією зла" на Сході, ці інтереси об'єднували в собі стабільну і процвітаючу Західну Європу, здатну протиставляти комунізмові більш привабливий бік капіталізму [8, 306]. Глобальний егоїзм країн-лідерів - одна із серйозних сучасних загроз людству. Він призводить до глобальної нерівності країн і людей світу через нерівність технологій і умов життя. На цій основі виникає найбільша загроза - глобальної віртуалізації відірваного від світу суспільства Заходу, його тотальне занурення в інтереси ситого комфорту матеріального перенасичення, в ілюзорну систему сприйняття світу, захоплення неприродними напрямками розвитку, що неминуче стануть злоякісними. "Це спричиняє загрозу руху світу і людського суспільства до глобального технотронного рабства й апокаліпсису через руйнування і поневолення людської особистості, знищення її "божественного першопочатку" і творчої здатності до саморозвитку" [3, 14-15]. Багато західних держав приклали руку до того, щоб відбулося різке порушення найважливіших базових орієнтирів, які характеризують стійкість розвитку, передусім - безпеки існування. Це - одна з причин, що вигодувала тероризм. От чому в міста, де відбуваються саміти, пов'язані з діяльністю таких організацій, як МВФ, ВТО, стали з'їжджатися не тільки вищі керівники країн, але й люди, що намагаються якщо не зірвати такі наради, то висловити протест проти глобалізації.

"Виник, шириться і набирає сили "антиглобалістський рух", який, попри всю його невизначеність і різношерстість, не варто було б недооцінювати й ігнорувати. Хоч як парадоксально, але протистояння глобалістів і антиглобалістів упирається не в глобалізацію, а в природу сучасного капіталізму, в суперечність між його субстанцією і функцією" [6, 390]. Можливо, прийде час, коли антиглобалістська боротьба набере організованих форм. Та поки що вона має переважно стихійний характер, є неорганізованим бунтом проти нового світового порядку. Є рух, але немає опозиції, тому що опозиція припускає альтернативу, котра протистоїть панівному світорозумінню, ні в чому не поступається за розмахом і перевершує за глибиною й точністю світорозуміння можновладців.

Нова система суперечностей, що складається в планетарних масштабах, мабуть, ґрунтуватиметься на збільшенні розбіжності за рівнем життя і перспективах існування між групою багатих держав і безліччю бідних [7, 16]. Під впливом глобалізації відбувається посилення соціальної нерівності і поділ світової економіки на "обраних" і аутсайдерів.

Глобалізація є викликом для національної економіки, джерелом конфліктів, а також цивілізаційних розколів і економічних криз. Відбувається різка поляризація світу. Постає питання: яким може бути наслідок глобалізації, якщо взяти до уваги всі її плюси й мінуси? Якщо світ охоплений конфліктами, то вона матиме абсолютно негативні наслідки. І, навпаки, якщо світ прагне до співробітництва, глобалізація принесе лише позитивний результат. Завдання полягає в тому, щоб в умовах посилення глобалізаційних процесів створити таку світову систему, яка дала б змогу здобути з них максимальний позитивний ефект, звівши до мінімуму витрати.



ЛІТЕРАТУРА

1. Глобализация. Конфликт или диалог цивилизаций? - М., 2002.
2. Парадоксы глобализации - вызовы и поиски ответа // Материалы постоянно действующего междисциплинарного семинара Клуба ученых "Глобальный мир" - М., 2002.
3. Глобализация и безопасность розвития. - К., 2002.
4. Бек У. Что такое глобализация? - М., 2001.
5. Уткин А.И. Глобализация: процесс и осмысление. - М., 2002.
6. Горбачев М.С. и др. Грани глобализации: Трудные вопросы современного развития. - М., 2003.
7. Цивилизационные модели современности и их исторические корни. - К., 2002.
8. Мартин Г.-П., Шуманн Х. Западня глобализации: атака на процветание и демократию. - М., 2001.
9. Володин А.Г., Широков Г.К. Глобализация: начала, тенденции, перспективы. - М., 2002.
10. Кризис форм социальной интеграции, контроля и управления в эпоху глобализации // Материалы постоянно действующего междисциплинарного семинара Клуба ученых "Глобальный мир". Вып. 4(16). - М., 2002.
11. Удовик С.Л. Глобализация: семиотические подходы. - М., 2002.
12. Хантингтон С. Столкновение цивилизаций. - М., 2003.





<<< Повернутись на попередню сторінку

 

     © 2003 Інститут Філософії НАН України. Всі права застережено.
розробка: Beleven Web Studio