НА ГОЛОВНУ  |  НОВИНИ  |  ПРО ІНСТИТУТ  |  НДР  |  ПУБЛІКАЦІЇ  |  КОНФЕРЕНЦІЇ  |  КОНТАКТИ  |  КОРИСНІ ПОСИЛАННЯ

Публікації

Публікації Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України

2004 рік

Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Центр духовної культури, - 2004. - № 43. - 13,25 др. арк.

__________________________________________________________________________

Ковальчук Н.Д. кандидат філософських наук, науковий працівник Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника

КОНЦЕПЦІЯ СОФІЙНОСТІ В ХРИСТИЯНСЬКІЙ КУЛЬТУРІ



Проблема софійності має давнє коріння і завжди була об'єктом прискіпливого дослідження. У стародавній Греції існувала софійна концепція буття, яка виходила з подвійного розуміння розуму: як Логосу - інтелекту і як Софії, або мудрості самого вияву буття. В біблейській Премудрості Божій концепція Софії ґрунтується на єдності тварі, творця й творіння. Багато уваги дослідженню різних аспектів Софії приділяли Г.Сковорода, О.Блок, В.Соловйов, П.Флоренський, С.Булгаков та ін. Останніми роками з'явилася ціла низка праць, присвячених аналізу софійності. Семантичні смисли софійності з'ясував В.Топоров. С.Аверінцев розглядає концепт софійності в контексті Софії Київської як головного храму стародавнього Києва. С.Кримський у своїх працях визначає софійність як архетип української культури, М.Кисельов досліджує її в контексті аналізу книжності доби Київської Русі. Але й нині лишається актуальною проблема цілісності архетипу софійності в контексті християнства, тобто висвітлення головних аспектів софійності у Святому Письмі як головної книги християнства і, відповідно, основних типів ікон Софії Премудрості Божої. Саме це і є основною метою нашої статті.

Християнське коріння образу Софії Премудрості Божої сягає грецької і іудейської традицій. Саме на цьому ґрунті треба було здійснити певний акт самопізнання і перевести монотеїстичне іудейство та пантеїстичне еллінське поганство у вищу єдність. Вчення про втілення Слова у світ і створення іконного образу Софії було відповіддю християнства на питання, що таке Софія Премудрість.

У християнстві словом називали передусім явище, співвідносили його зі Святим Письмом, з богословською літературою. Тому воно стало знанням мудрості. Християнські витоки цього зв'язку досліджує В.Топоров, аналізуючи "Прогласа" Костянтина Філософа, де слово є провідним. К.Філософ вирізняє три значення цього Слова: "1) прихід Слова до слов'ян, який можна зрівняти з приходом Ісуса Христа, про який проголошували стародавні пророки, 2) "Софійність Слова", 3) писемне втілення Слова" [1, 53]. Усі ці три мотиви мають своєю передумовою не тільки співвідношення, а й внутрішній, органічний зв'язок Слова з мудрістю, завдяки чому Слово стає Логосом. Слово освічує, несе світло, завдяки йому людина відрізняється від інших Божих істот. Але особливий сенс йому надає його книжкова форма. Втілене в літерах, у писемності, в книзі, воно має велике значення. Цей мотив дуже важливий, бо для слов'ян світло віри і світло книги збігалося - прийняття християнства й писемності збіглося в часі.

Найважливішою книгою, яка належить до корпусу книжності християнства, є Біблія - текст, який стосується всього християнського світу. Звернення до Святого Письма дає нам багато важливих характеристик сутності Софії Премудрості Божої. Святе Письмо наголошує, що Софія Премудрість Божа попереджає світ: "Господь мав мене на початку Своєї дороги, перше чинів Своїх, спервовіку, - відвіку була я встановлена на початку, від початку, від правіку землі. Народжена я, як безодень іще не було, коли не було ще джерел, водою обтяжених. Народжена я, коли гори ще поставлені не були, дивніше за пагірки, коли на землі не вчинив Він, ні пилу, ні початкового пороху всесвіту" (Пр. 8, 22-26).

Софія Премудрість Божа, любов Бога до свого творіння, і виступає як справжнє життя людини, тому що будь-яка людина існує тільки тоді, коли вона допускає до себе любов Божу. Якщо людина відривається від свого коріння, то її чекає неминуча смерть : "Хто ба знаходить мене, той знаходить життя, і одержує милість від Господа,

А хто проти мене грішить, ограновує душу свою, всі,хто мене ненавидить, ті смерть понюхали" (Пр. 8, 35-36). Отже, щодо людини Софія Премудрість Божа є Янгол - Охоронець, її основа, міцність та сила буття її.

Щодо людини в другій своїй іпостасі Софія Премудрість Божа виступає як Слово Боже, яке промовляє до розуму людини: "Мудрість свій дім збудувала, сім стовпів своїх витесала. Зарізала те, що було на заріз. Змішала вино своє, і трапезу свою приготувала. Дівчат своїх вислала і кличе на висотах міських :"Хто бідний на розум, хай прийде сюди", а хто нерозумний, говорить йому: "Ходіть, споживайте із хліба мого та пийте з вина, що його я змішала! Покиньте глухоту - і будете жити, ходити дорогою розумною" (Пр. 9, 1-6).

У Святому Письмі підкреслюється, що Софія Премудрість Божа перебуває в безперервному зв'язку з розумом і що здобуття мудрості завжди сприятиме здобуттю розуму: "Здобудь мудрість, здобудь собі розум, не забудь, не цурайся слів моїх уст. Початок премудрості - мудрість здобудь, а за весь свій маєток здобудь собі розуму" (Пр. 4, 5, 7).

Біблійне вчення про Софію Премудрість Божу обґрунтовує ідею духоносності та тварообожування, тобто ступенів духовного зростання людини, які розкривають образ божий у людині. Премудрість дає людині безсмертя й віру в майбутнє.

У Святому Письмі зазначається, що Бог радіє тоді, коли він бачить і творить, коли бачить, що "це гарно". Це неодноразово підкреслюється в книзі Буття. І створив Бог все, що було створено, і це гарно об'єднало людину й творця. Тому людина і творець раділи досконалості всього божого творіння. Раділа цьому і Премудрість Божа, яка була посередником між Богом і людиною: то я майстром у Нього була, і була і веселощами день-у день, радіючи перед обличчям Його кожночасно, на земнім крузі Його, а забава моя - із синами людськими (Пр. 8, 30-31).

Премудрість Божа сприймається серцем людини, яке є органом для сприйняття світу небесного і за допомогою якого людина отримує блаженство. "Блаженна людина, що мудрість знайшла, і людина, що розум одержала, бо ліпше надбання її від надбання срібла, і від щирого золота ліпший прибуток її, дорожча за перла вона і всіляке жадання твоє не зрівняються з нею,"- читаємо в Святому письмі (Пр. 3, 13 -15).

Блаженство сприймається людиною передусім як така радість її, яка є відбитком вічного спокою. Цей спокій є осяяння душі немеркнучим світлом істини, котрий підносить людину над буденністю і надає можливість спілкування зі світом небесним. Блаженство є спокоєм від жадібного хотіння, як самозібраність і самопізнання для вічного життя в Бозі: "Блаженна людина, яка мене слухає, щоб пильнувати при дверях моїх день-у-день, щоб одвірки мої берегти! Хто бо знаходить мене, той знаходить життя і одержує милість від Господа. А хто проти мене грішить, ограновує душу свою, всі, хто мене ненавидить, ті смерть покохали" (Пр. 8, 34-36).

Створення іконного світу Софії спрямовує нас передусім на розуміння сутності іконопису як певного типу втілення Слова у світ. Ікона - це витвір свідоцький. "Свідчення про світ духовний існує в поглядах всієї стародавньої філософії. Ось чому справжні богослови і справжні іконописці рівно звались філософами... Іконопис є метафізика, як і метафізика - свого роду іконопис слова", - пише П.Флоренський [2, 351]. Ікона - витвір свідоцький, який поєднує світ трансцендентальний і реальний, світ духовний і тваринний, світ божий і земний. Вона має велику силу втіленого в неї рятувального Божого Духу і завжди софійна в своєї сутності, бо є втіленням небаченого Бога, який через неї проголошує свою любов до людей.

В іконі все говорить про Божий дух. Це, передусім, краса, яка, не маючи безпосереднього прагматичного виміру, є виявом Божої ласки до людини. Але ікона має також силу, що породжує красу. Це засвідчує зворотна перспектива в художньому просторі ікони, спрямованість її образів за межі самої ікони. Цьому відповідає і рух часу, який, як зауважує П.Флоренський, в іконі має зворотний сенс, він тече із майбутнього й минулого назустріч теперішньому [3, 144].

Зворотна перспектива в художньому просторі ікони є основою для внутрішнього діалогу між світом божого Духу і людиною. Але це потребує особливого стану людського духу, його здібності бути налаштованим не на тварний, земний реальний світ, а на зовсім інший духовний вимір. Є.Трубецький у своїй праці "Три нариси про руську ікону" підкреслює, що "символічна мова ікони незрозуміла ситій плоті, недоступна серцю, яке сповнене мрією про матеріальний добробут. Але вона стає життям, коли ця мрія руйнується і у людей розверзається безодня під ногами" [4, 14].

Цей новий стан людини дає їй змогу відчути передусім нерухомий спокій божих образів на іконах над нашими стражданнями й скорботою і особливу гармонію духовного світу. Другим важливим кроком у духовному спілкуванні людини з іконою є питання, з яким людина звертається до божого образу. І тут зворотна перспектива теж має велике значення. Вона допомагає людині, якщо та до цього готова внутрішньо, почути відповідь через божий образ, намальований на іконі.

Існує три основні типи ікони Софії Премудрості Божої: тип Янгола, тип Церкви і тип Богородиці. Їм відповідають три ікони: Новгородська, Ярославська та Київська [5, 371]. В іконах Софії Премудрості Божої всіх трьох типів бачимо маленький іконостас. Живописним та ідейним центром цих іконостасів у всіх трьох типах вищезгаданої ікони є Софія - Премудрість Божа. І біля цього центру в однакових позах з обох боків стоять святі. В іконі Софії Новгородської як найстарішої Софія як центр іконостасної композиції янголоподібна. Її обличчя та руки вогненного кольору. Такий самий колір мають і її крила. У правій руці її - золотий кадуцій, у лівій - закритий спис, який вона притискує до свого серця. Вона одягнута в царське вбрання і сидить на престолі. Фігура Софії символічна: крила - означають її наближення до світу божого, кадуцій - таємничу владу над душами, згорнутий спис, який вона притискує до свого серця, - таїни, якими вона володіє, царське вбрання і престол засвідчують її царську могутність. Далі бачимо симетрію в фігурах Богородиці і Іоанна Предтечі, які з обабіч схилилися перед Софією, що сидить на престолі, і мають зовсім однакові янгольські крила. Симетрія тут має символічне значення і утверджує соборну єдність людства й духовних сил. Софія - це задум Божий про світ та Мудрість, завдяки чому було створено світ. Тому можна зіставити її з довічним Словом. Так воно і відображається в іконі. У верхній частині бачимо образ вічного слова - Євангеліє, оточене янголами. Це - коментарій на перший вірш Євангелія від Св. Івана: "На початку було Слово, і Слово у Бога було". Далі під Євангелієм друге явлення того самого Слова - Христос, який творить весь світ згідно з третім віршем Євангелія: "Усе через Нього постало, і ніщо, що постало, не постало без Нього". Ще нижче від Христа - Софія Премудрість Божа.

В цій іконі ми бачимо, як за допомогою фарб виокремлюються два плани існування - потойбічний та тутешній. Для зображення центру божественного життя застосовують золотий, сонячний колір, який має специфічну назву "асиста". Він являє собою нібито ефірну, повітряну павутинку тонких золотих променів, які сходять від Божества і блищать своїм світом на оточуючих. Завдяки ефірній легкості ці промені мають вигляд живого, пломеніючого світла, яке нібито рухається. Іскряться риси Ісуса Христа, сяє вогнем престол Софії Премудрості Божої. Але крила, руки, обличчя та одяг довічної Софії Премудрості Божої на іконі намальовано пурпуром, який знаменує собою вогонь. Ми бачимо, що Софія сидить на фоні темно-синього, нічного зіркового неба. І саме це зіткання з нічною темрявою робить надзвичайно прекрасним колір пурпуру, і саме тут міститься символічне пояснення цього кольору.

Призначення Софії Премудрості Божої, як каже нам про це Святе Письмо, полягає в тому, що це - довічний задум Божий про творіння, завдяки якому світ небесний і земний переходять із небуття до буття. Ось чому Софію зображено на нічному фоні, який робить неодмінним колір пурпуру. То - пурпур Божої зорі, яка починається серед темряви небуття, то - схід вічного сонця над твариною. Софія Премудрість Божа - це те саме, що попереджає всі дням творіння. Так фаворський світ, який збігається з навколишнім мороком, перетворюються в пурпур.

У другому Софіїному типі, втіленому в ярославській іконі, в центрі композиції - в царському вбранні і короні цар Соломон з книгою, в якій написано: "Премудрість свій дім збудувала, сім стовпів своїх витесала". На стовпах ківорія по два написи: "Хрещення" і "3 й собор", "Миропомазання" і "2 й собор", "Покаяння" і "4 й собор", "Священство" і "6 й собор", "Брак" і "7 й собор", "Єлеосвята" і "6 й собор", на хресті: "Причастя" і "4 й собор". Весь ківорій утверджується завдяки підвищеній основі, де на трьох сходинках останньої написано: Старого і Нового Заповіту Божественної Церкви основа мученицька кров, апостолів проповідь, пророка кров, апостольське вчення, камінь віри Христової, на семи каміннях створив церкву свою". Зверху над колонадою напис: "Голова Церкви Христос". Вище над ківорієм - Божа Матір, яку оточили янголи, обдаровуючи її. Над головою її - Дух Святий, від якого на Божу Матір спадають сім благодатних дарів: премудрість, розум, порада, фортеця, бачення, благочестя, страх Божий. Ще вище - Бог-Отець з піднятими руками. На полях ікони - десять груп святих на небесах: пустельники, мученики, мучениці, преподобні, праведники з Іоанном та Ганною на чолі, сповідальники, святителі, царі й князі, пророки з Іоанном Предтечею на чолі і апостоли, які очолює ап. Павло. Під цими образами святих - знизу шість груп звичайних людей з написом: "Зібрання усіх мов". Головна думка, яку висловлює ця ікона, - про єдність світу духовного і земного в церкві, в якій Софія Премудрість Божа знайшла свій Дім. Цар Соломон, як центральна постать усієї ікони, царює як провідник Софії Божої Премудрості, яка створила світ і саме в цьому призначенні збирає біля свого престолу як собор святих і янголів, а також собор людей. Софія Премудрість Божа, яка існує в довічному творчому задумані Бога і за допомогою якої він створив світ, об'єднує і збирає всіх воєдино і святих, і людей. Отже, тут підспудно висловлюється думка про відродження райського відношення між людиною і земним світом, з одного боку, і Богом-Отцем і небесними силами - з другого завдяки Софії Премудрості Божої.

І нарешті - третій тип ікони Софії Премудрості Божої, уособлений Софією Київською. Він являє собою аналогію Софії Ярославської. Ідейним і художнім центром цього іконостасу виступає Богородиця, в лівій руці якої - немовля, а в правій - кадуцій. На карнизу ротонди напис: "Премудрість створила собі будинок". На кожному стовпі по три написи: перший - назва духовного дару, другий - її символічне зображення, третій - відповідний текст з "Одкровення". На сходинках амвона - назви семи чеснот, а на сходинці "віри" - семи пророків. Над ротондою - Бог-Отець, а над ним - Дух святий, навколо - сім архангелів: Михаїл, Ураїл, Рафаїл, Гавриїл, Серафім, Ієгуриїл, Варахіїл. Отже, єдиний, спільний для всіх духовний першопочаток як відбиток однієї ідеї - ідеї мудрості дістав своє втілення в різних типах ікони Софії Премудрості Божої: типу янгола, типу святої церкви та типу Богородиці.

Як бачимо, християнська концепція Софії Премудрості Божої втілена, передусім, у тих основних характеристиках, яких їм надає Святе Письмо: як субстанції, як слова, як святості, а також у зображенні Софії Премудрості Божої в різних типах ікон: янгола, святої церкви та Богородиці.



ЛІТЕРАТУРА

1. Топоров В.Н. Святые и святость в русской духовной культуре // Первый век христианства на Руси. - М., 1995. - Т. 1. 2. Флоренский П.А. Иконостас // Имена. - М., 1998.
3. Трубецкой Е. Три очерка о русской иконе. - М., 1991.
4. Флоренский П.А. Столп и утверждение истины. - М., 1990.





<<< Повернутись на попередню сторінку

 

     © 2003 Інститут Філософії НАН України. Всі права застережено.
розробка: Beleven Web Studio